|
ЛІТЕРАТУРА
1. Керролл Л. Аліса в країні чудес / Л. Керролл. – Росмен- ПресГод, 2009. – 144 с.
2. Традиции Англии [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://otpysk.com/otp70.php
Ольга Ткаченко,
5 курс Інституту філології та соціальних комунікацій.
Наук. керівник: асист. К. В. Карачевська
ТРАДИЦІЇ ЕЗОПОВОЇ БАЙКИ У ТВОРЧОСТІ Г. СКОВОРОДИ
Філософсько-літературна творчість Г. Сковороди надзвичайно складний процес набуття досвіду, свідомості духовного шляху самопізнання і вдосконалення. Специфіка мислення Г. Сковороди значною мірою перебувала в залежності не лише від змісту філософських ідей, а й від форми і стилю, обраних ним. Тому його твори становлять інтерес як з погляду “чистого змісту”, так і з погляду їх літературної форми, у секретах якої чимала частка й секретів самого змісту. Розкриття цього діалектичного зв’язку між ідеями і формою являє собою важливу умову для пізнання його творчості. Літературна доробок Г. Сковороди багато в чому був новаторським, що виявилось як у змісті прогресивних просвітительських ідей, жанровій парадигмі, так і в поетичній культурі художнього слова. Постать великого українського мислителя і його літературна спадщина завжди були і є у центрі літературознавчих та філософських зацікавлень (В. Ерн, Д. Багалій, А. Ніженець, О. Мишанич, І. Іваньо, Ю. Барабаш, Л. Ушкалов, С. Вакуленко, А. Євтушенко, Д. Чижевський). Хоча критична література присвячена творчості геніального письменника-філософа налічує понад півтори тисячі назв, ще й сьогодні чимало проблем сковородознавства потребують поглибленого вивчення, зокрема проблема трансформації античного жанру байки у творчості Г. Сковороди. Мета наукової роботи полягає в дослідженні особливостей рецепції Г. Сковородою традицій античної байки. Методи дослідження: системно-функціональний та філософський підхід до аналізу літературної спадщини Г. Сковороди, культурно-історичний з елементами духовно-історичного, текстуальний, філологічний методи.
Сутність дослідження. З ім’ям Г. Сковороди в українській літературі пов’язаний розвиток такого жанру, як байка. Літературознавчий словник-довідник під редакцією Р. Гром’яка дає нам таке визначення: “Байка – коротке, переважно віршоване, алегоричне оповідання, в якому закладено дидактичний зміст; один з різновидів ліро-епічного жанру. Складається з оповідної частини та висновку-повчання” [1, c. 75]. У 60-ті роки XVIII ст. загострився інтерес до жанру байки, жваво обговорювалися питання про характер її розвитку в російській літературі. Одні письменники, наприклад О. Сумароков, висловлювались за розвиток поетичної байки, започаткованої Лафонтеном, який порушив умовно-алегоричну античну броваду, надав життєвої змістовності, зробив сюжетно гостру, з реальними подіями дотепну поетичну розповідь. Інші обстоювали традиційне зрозуміння байки як філософського жанру, започаткованого Езопом. Очевидно, ця полеміка вплинула й на інтерес до байки у Г. Сковороди, який став продовжувачем езопівської байкарської традиції. Він виявив неабиякий байкарський хист – і давній жанр збагатився злободенним українським змістом. Досліджувати ідейний зміст байок письменника означає власне розглядати його філософські погляди, оскільки байки органічно вписуються в філософську концепцію мислителя. Однак, враховуючи їхню особливість, можна виділити їхній “чистий зміст”, абстрагуючись від художньої форми, тим більше що ідеї здебільшого виражаються в моралі, “силі” байок. У цьому жанрі “тенденційність” автора, його точка зору дістає подвійне відбиття і може бути сформульована однозначно. Тим більше, що тут байкар багато говорить від власного імені, без опосередкування мовою байкових персонажів.
Сюжети байок Г. Сковороди, їхні образи виступають як одиничне, яке потребує перенесення в площину загального, їх співвідношення розкриває алегорія, яка виступає як основний принцип осмислення. Ідейний зміст виноситься за межі байкового вимислу, фабули, стає до певної міри незалежним від них. Тут слід зауважити на структурно-семантичній подібності складання байок давньогрецького й українського митців. Однак, якщо античні байки писалися переважно прозовою мовою, у Г. Сковороди зустрічаємо байку, яку можна віднести до художньо-поетичного типу “Басня Эзопова”, з розвиненою фабулою, вмотивованим зображенням поведінки персонажів та з увагою до відтворення художніх деталей, і вже в назві якої ми бачимо натяк автора на орієнтацію його творчості на давньогрецького байкаря. Усі інші, зокрема “Басні Харьківські”, написані в традиції езопівської філософсько-повчальної прозової байки, і незважаючи на різноманітність форм, вони зберігають традиційний античний зміст. У байках, з одного боку, Г. Сковорода продовжував традиційну тематику античних езопівських байок, байок із риторик і поетик, а з другого – виступав як новатор, що розширює ідейно-тематичні обрії байки, виводить її на шлях самостійного розвитку. Таким чином, наслідуючи традиції езопівської байки, Г. Сковорода залишається самим собою, виробивши власну неповторну манеру письма і оригінальність стилю мислення.
Do'stlaringiz bilan baham: |
