Бердянського державного педагогічного університету

ЛІТЕРАТУРА
1. Літературознавчий словник-довідник / Р. Т. Гром’як, Ю. І. Ковалів та ін. – К. : ВЦ “Академія”, 1997. – 752 с.
2. Сковорода Г. Твори : у 2 т. / Г. Сковорода. – К. : АТ “Обереги”, 1994. – Т. 1. – 528 с.
3. Ушкалов Л. В. Григорій Сковорода і антична культура / Л. В. Ушкалов. – Х. : ТОВ “Знання”, 1997. – 180 с.
Ольга Трюхан,
3 курс Інституту філології та соціальних комунікацій.
Наук. керівник: к.філол.н., доц. О. П. Новик
ТВОРЧІСТЬ АРХІМАНДРИТА ОНУФРІЯ: ТЕМАТИКА, БАРОКОВА ОБРАЗНІСТЬ
Для розвитку сучасного літературознавства важливе місце посідає дослідження української барокової творчості як складової частини всесвітнього бароко. Причому образи, мотиви, настрої, що використовувалися у XVI – на початку XVIII ст., стали ще більш популярними і широко вживаними пізніше, перетворилися на фрагменти інших творчих напрямів. Барокову поезію досліджували Ю. Виппер, Б. Криса, О. Зосимова, А. Макаров, А. Михайлов, М. Ольховик, В. Перетц, Л. Сазонова, Д. Степовик, Л. Ушкалов, Д. Чижевський та інші вчені. Бароко як літературний напрям, домінуючий стиль епохи є ґрунтовно дослідженим, однак лірика архімандрита Онуфрія, попри наявність виразних барокових рис, самобутній характер, недостатньо вивчена, тому не меті маємо розглянути бароковість текстів о. Онуфрія.
Твори барокових письменників можуть бути витлумачені в алегоричному, моральному, дидактичному, теологічному смислах. На думку Л. Ушкалова, “текст телічно структурується, скажімо, як форма досягнення миру між людиною і Богом або спосіб отримання вічного блаженства автором-“композитором”, так само, як і його “люботщаливым чительником” [2, с. 152]. “Прогностика” архімандрита Онуфрія виступає своєрідним бароковим “лісом речей”. Це підтверджує використання типово барокових символів, присутність мотиву “марноти марнот”, плинності та скороминучості життя, постійного повторення періодів. Архімандрит Онуфрій поєднує у своїх творах уявне з реальним, що було характерним для доби бароко.
Творчий інтерес архімандрита Онуфрія обертається в колі астрологічно-календарних знань, подій сучасної йому дійсності. Вірші його є інформативними, побутово-моральними (“О женской природе”, “О женах беременных”). У своїх творах письменник торкається питання соціальної позиції, значення, прав, ролі в сім’ї жінок. На думку архімандрита Онуфрія, жінка має займати належне їй поважне місце в суспільстві, бути опорою, найближчою порадницею чоловікові. Багато уваги автор приділяє планетам, їх впливу на людей. Кожній планеті архімандрит Онуфрій приписує чоловічий або жіночий рід, поряд з порою року, місяцем вона визначає природу людини, внутрішній резерв. У вірші “О Сонцу визнане віршоване” автор проводить паралель між яскравим випромінюванням зірки та ясністю, мудрістю Бога, закликає хвалити Творця за таке неповторне диво.
У вірші архімандрита Онуфрія “О дневной светлости” світло подається як найбільша благодать, безцінний дар Божий, що дає життя усім організмам, а день похмурий “роботи всем псует”. Автор промовляє: “Боже, дай нам день світло, безгрішно зріти, а от земного житія в небі нам жити” [1, с. 77]. Лазар Баранович і архімандрит Онуфрій розглядають вплив небесних тіл на земне життя. Вони розуміють головну функцію Сонця як джерела життя на Землі, створення необхідних умов розвитку всього живого. На думку Онуфрія, діяльність планет задумана Всевишнім і здійснюється за його бажанням. Загальна гармонія планет і зірок – макрокосм, а гармонія рис людини – мікрокосм. Архімандрит Онуфрій докладно описує властивості всіх знаків зодіаку у творі “О дванадцяти знаках небесних описаніе”. Знаки зодіаку виступали узагальненням, символом, комплексним тлумаченням людської сутності, допомагали відкрити завісу замислу Божого і зрозуміти індивідуальну роль на Землі.
У творчості українських поетів XVII – XVIII ст. прослідковується використання мариністичних топосів, спільних з такими ж у митців Західної та Східної церкви як вираження “плинності видимого світу”. Так, архімандрит Онуфрій, описуючи календар, знаки Зодіаку, називає січень місяцем Водолія, причому переплітає астрологію з християнським ученням: автор зображує цю постать з глечиком води з Іордану, де хрестився Ісус, закликає оросити людей святою водою, дати всім очиститися за допомогою сліз. У вірші “О мђсяцу визнанье” вода зображується джерелом життя, подарованою милістю Господа, необхідною для існування. Тільки Творцю підвладна стихія: “В руках до Божіих як дощ, так погода; просить його треба, буде вигода” [1, с. 70].
Отже, твори архімандрита Онуфрія виконували дві мети: з одного боку, повчання, освічення людей, показ їм праведної дороги і самореалізація, самовираження через поетичне слово – з іншого. У віршах письменника виразна релігійна забарвленість є невід’ємною частиною творчості, що пояснюється багаторічною церковною діяльністю. Онуфрій ототожнював Слово Всевишнього та поетичне слово як два засоби будови світу, але різними шляхами. У першому випадку – це створення матеріального світу, першопочатку всього, а в другому – це першоелемент будь-якого знання. Барокові риси виявляюся на різних рівнях поетики тексту і в свідомості о.Онуфрія.