Бердянського державного педагогічного університету

ЛІТЕРАТУРА
1. Ільницький М. М. Людина в історії : (Сучасний український історичний роман) / М. М. Ільницький. – К. : Дніпро, 1989. – 356 с.
2. Костомаров М. І. Твори : в 2 т. / М. І. Костомаров. – К. : Дніпро, 1990. – Т. 2 : Повісті / упоряд., автор передм. та прим. В. Л. Смілянська. – 780 с.
3. Пушкин А. С. Романы, повести, драмы / А. С. Пушкин. – М., Худож. лит., 1973. – 544 с.
Олена Цай,
5 курс Інституту філології та соціальних комунікацій.
Наук. керівник: ст. викл. О. В. Боговін
СТРУКТУРА ТРАДИЦІЙНОЇ МОДЕЛІ “СЮЖЕТ ПРО ДОН ЖУАНА”
У ДРАМІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ “КАМІННИЙ ГОСПОДАР”
Питання про структуру традиційної моделі у драмі Лесі Українки “Камінний господар” в українському літературознавстві не знайшло детального висвітлення. Увагу науковців в першу чергу привертає образ Дон Жуана, неоднозначно інтерпретований письменницею у творі. Зокрема, аналізу цього образу присвячено праці А. Нямцу, О. Рисака, Я. Розумного, Є. Ненадкевича, В. Агеєвої, Т. Гундорової, А. Кузьменко. Метою нашого дослідження є виділення структур традиційної моделі в тексті драми вже на рівні мотиву, адже за класичним визначенням О. Веселовського, мотив – це найпростіша змістова оповідна одиниця, що дає образну відповідь на запитання чи побутове спостереження, також буде здійснено попередню класифікацію структур традиційної моделі драми відносно їх ґенези.
В основу дослідження покладено теоретичні праці в галузі літературознавства Н. Фрая (ідея культурного колообігу), М. Бахтіна (діалог культур), А. Нямцу (генетична класифікація традиційних сюжетів) та А. Волкова (теорія традиційних сюжетів та образів). Вихідними для нас є такі визначення: “Образ, сюжет і мотив – різнорівневі, але взаємопов’язані і взаємозумовлені структурні складники літературного (оповідного або драматичного) твору” і “…сюжет – це комплекс мотивів або складна «комбінація мотивів” [2, с. 59]. “Традиційним слід уважати сюжет (образ, мотив), який переходить від покоління до покоління, від однієї літературної доби до іншої (інших), тобто такий, який зберігається й активно функціонує протягом значного історичного часу” [2, с. 60].
Оскільки серед літературознавців немає одностайності щодо виділення типологічних груп традиційних сюжетів, образів та мотивів, на наш погляд, в основу класифікації доцільно покласти генетичну ознаку [А. Нямцу] і виділити дві великі групи – античної та середньовічної ґенези. До традиційних структур античної, переважно грецької, ґенези (міфологічна група за А. Нямцу [4]) належать: мотив скам’яніння (міф про Ніобу, Медуза Горгона): один з головних героїв, Дон Жуан, в кінці твору перетворюється на камінь, що символічно відображає перемогу «консервативного принципу… над лицарем волі» [5, с. 335]; мотив оживлення статуї (міф про Пігмаліона): статуя Командора оживає, щоб помститися кривдникові; мотив жертовної жіночості (Іфігенія, Антігона, Аріадна) втілено в образі Долорес, яка двічі приносить себе в жертву, тілесно і духовно, заради, як вона вважає, визволення Дон Жуана; мотив фатальної жіночості (Єлена Троянська, Медея, Клітемнестра) втілено в образі донни Анни, через яку гине її чоловік, Командор, та коханець, Дон Жуан.
Оскільки дія драми відбувається в середньовічній Іспанії, то більшість традиційних структур належать до таких, що були породжені культурою епохи зрілого Середньовіччя, а саме: 1. Міська культура, “легендарно-фольклорна група” [4, с. 10], – образ Дон Жуан (перекази про лицаря-гедоніста), образ Сганареля (хитрий та завбачливий слуга нерозумного господаря), мотив запрошення мерця на вечерю (Дон Жуан запрошує статую Командора на звану вечерю в свою честь). 2. Куртуазна культура, більшість сюжетів належать до “перехідної” [4, с. 10] фольклорно-літературної групи, – сюжет про принцесу у замку на високій горі (зміст пісні, яку співає Дон Жуан донні Анні), образ лицаря “без страху та докору” (Командор), мотив дуелі (смертельний поєдинок між Командором та Дон Жуаном), мотив кохання-хвороби – провідний любовний мотив в куртуазній культурі (Дон Жуан – донна Анна, Долорес – Дон Жуан), мотив трагічного кохання Ізольди (використано образ-деталь), сюжет залицяння лицаря до дами (використано елемент – Дон Жуан виконує серенаду для донни Анни). 3. Клерикальна культура, “легендарно-церковна група” [4, с. 10], – мотив обміну обручками (Долорес та Дон Жуан обмінюються обручками), мотив зречення світу (Долорес йде до монастиря задля спасіння душі коханого Дон Жуана), мотив “вічної нареченої” (Долорес стає черницею, “вічною нареченою” Христа). 4. Карнавальна культура, “легендарно-фольклорна група” [4, с. 10], – мотив перевтілення (використано двічі: маскарад на честь весілля донни Анни й Командора, Дон Жуан одягає білий командорський плащ, таким чином перевтілюючись у Командора).
В основу представленої класифікації покладено генетичний принцип, тобто структури традиційної моделі типологізовано за походженням. Поруч з генетичними групами, запропонованими А. Нямцу, означено конкретні культури, що є складовими зрілого Середньовіччя, які, на нашу думку, спродукували той чи інший мотив, образ, сюжет. Запропонована класифікація не є остаточною, її доопрацювання і уточнення становить подальшу перспективу нашого дослідження.