Бердянського державного педагогічного університету

ЛІТЕРАТУРА
1. Антрушина Г. В. Лексикология английского языка : учеб. пос. для студ. / Г. В. Антрушина, О. В. Афанасьева, Н. Н. Морозова. – М.: Дрофа, 1999. – 288с.
2. Арнольд И. В. Лексикология современного английского языка : учебн. для ин-тов и фак. иностр. яз. / И. В. Арнольд. – 3 изд. перераб. и доп. – М. : Высш. шк., 1986. – 295 с.
Марина Простітова,
2 курс Інституту філології та соціальних комунікацій.
Наук. керівник: к.філол.н., доц. В. О. Юносова
СИСТЕМИ ВОКАЛІЗМУ ТА КОНСОНАНТИЗМУ В РІЗНИХ СТИЛЯХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
Загальновідомо, що українська мова відзначається особливою милозвучністю. Про її красу, приємність звучання є дуже багато усних і писемних свідчень як фахівців, видатних діячів, так і пересічних громадян. У середині ХІХ століття видатний російський мовознавець І. Срезневський зазначав, що українська мова є однією з найбагатших слов’янських мов, що вона поетична, музикальна, мальовнича. Дійсно, фонетична система нашої мови дає змогу передавати зміст висловлювання в гармонійній єдності з мелодійним звучанням. Засоби милозвучності української мови були предметом дослідження багатьох лінгвістів, зокрема І. Огієнка, М. Наконечного, О. Синявського, М. Жовтобрюха, Н. Тоцької, І. Ющука та ін.
Милозвучність української мови забезпечує передусім гучність, яка має різноманітні виявлення: виразна повнозвучна вимова голосних і приголосних у сильних і слабких позиціях, порівняно невелика кількість збігів кількох приголосних, плавна акцентно-ритмічна структура слова, наспівна мелодика тощо. Евфонічність мовлення досягається за допомогою фонетичної будови слів, словосполучень, речень і тексту загалом, чергування звуків та їх сполучень, звукових повторів, розташування звуків, особливо наголошених і ненаголошених голосних [1, с. 128]. На думку Н. Тоцької, саме завдяки різноманітним засобам урівноваження вокалізму з консонантизмом (голосних із приголосними) українська мова звучна [3, с. 151]. Більшість засобів милозвучності української мови стали нормативними і використовуються всіма мовцями незалежно від стилістичного забарвлення тексту, проте співвідношення голосних і приголосних звуків у різних стилях неоднакове. Мета нашої роботи – проаналізувати системи вокалізму та консонантизму в текстах різних стилів. Методи дослідження – описовий, метод лінгвістичного спостереження і статистичного аналізу.
Українська мова досягає милозвучності завдяки її визначальній інтонаційній основі – вокалізмові, тобто повнозвучній вимові голосних у слові й насиченості мови дзвінкими приголосними [2, с. 40]. Для дослідження ми обрали тексти двох стилів з однаковою кількістю звуків: художнього (усна народнопоетична творчість) і наукового. Як показують наші спостереження, в народнопоетичному мовленні кількість голосних становить 47%, а кількість приголосних – відповідно 53%. У науковому стилі наша мова під різними впливами (зокрема, численні запозичення, в яких наявні збіги кількох приголосних) багато в чому втратила свою вокалічність: кількість голосних тут знижується до 45%, а кількість приголосних відповідно зростає до 55%. Вокалічність української мови (власне її гучність) посилюють сонорні та дзвінкі приголосні (особливо враховуючи незначне в цілому оглушення дзвінких у кінці слова та в середині перед наступними глухими). У художньому стилі ці звуки разом із голосними складають 83%, в науковому – 78%. Підвищенню гучності сприяє тяжіння до відкритого складу. В обох аналізованих текстах відкриті склади становлять 84%.
Впливають на вокалічність мовлення (правильніше - регулюють її) розвинені в українській мові паралельні лексичні й граматичні форми, як-от: у - в, і - й, з - із - зі, ся - сь, би - б, же – ж; щоб – щоби, більш - більше, знов – знову та інші. Такі форми дозволяють чергувати голосні та приголосні в мовному потоці, що, в свою чергу, дає можливість уникати зайвого збігу як приголосних, так і голосних, що однаковою мірою небажано, пор.: з обідом - із сиром - зі мною, беріть же - бери ж, був удома - буду вдома.
Отже, в українській мові спостерігаємо відносне врівноваження вокалізму з консонантизмом (або рівномірний розподіл голосних і приголосних звуків у потоці мовлення), що є одним із головних засобів її милозвучності. Народнопоетичне мовлення, на відміну від наукового, більш насичене голосними, оскільки краще зберігає національні основи української мови.