ЛІТЕРАТУРА
1. Костенко Ліна. Біографія. Вибрані твори / Ліна Костенко. – Кіровоград : Степова Еллада, 1999. – 320 с.
2. Рошко С.М. Деякі проблемні питання з приводу порівняння як лінгвістичної одиниці / С. М. Рошко // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства : зб. наук. праць. – Ужгород, 1999. – С. 149–152.
3. Рошко С. М. Функціонально-структурні типи (види) порівнянь як семантичні різновиди підрядних речень / С. М. Рошко // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства : зб. наук. пр. – Ужгород, 2000. – Вип. 2. – С. 186–191.
Ганна Пелехата,
6 курс Інституту філології та соціальних комунікацій.
Наук. керівник: к.філол.н., доц. В. О. Юносова
ІНШОМОВНА ЛЕКСИКА – ДЖЕРЕЛО ЛЕКСИЧНИХ ІННОВАЦІЙ
У ХУДОЖНІЙ ПРОЗІ КІНЦЯ ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ ст.
(НА МАТЕРІАЛІ ПРОЗИ ІРЕНИ КАРПИ)
Наприкінці ХХ – на початку ХХІ століття спостерігаємо активізацію процесів неологізації словникового складу української мови, які мають і універсальні особливості, й національну специфіку, що виявляється в художньому мовленні постмодерністів. Об’єктом словотворчості мовної особистості в сучасній прозі стає іншомовна лексика, яка вирізняється певними стилістичними ознаками та має додаткові фонові відтінки. Здебільшого її використовують як матеріал для створення індивідуально-авторських інновацій. Протягом останніх років проблемі оновлення лексичного складу національної мови приділено значну увагу. Зокрема процеси неологізації в різних мовленнєвих жанрах розглядали такі мовознавці, як О. Сербенська, О. Тараненко, Л. Ставицька, О. Стишов, Т. Коць, Д. Мазурик, І. Самойлова та ін. Однак праць, присвячених з’ясуванню функціонального потенціалу неологізмів у сучасному художньому постмодерністському тексті, поки бракує. Мета нашої роботи – виявити іншомовні інновації в художній прозі кінця ХХ – початку ХХІ століття та класифікувати їх. Методи дослідження – описовий, метод лінгвістичного спостереження.
Останнім часом у сучасній постмодерністській прозі активно відбувається процес “зіткнення національної лексики з “європеоїдною”, демонстративно запозиченою, і провокація зухвалих лексико-образних асоціацій” [1, с. 45]. Письменники дуже часто використовують іншомовні вкраплення. Однак до них варто зараховувати не лише повні, тобто вставлені в текст без змін, а й часткові – такі, що певним чином асимільовані мовою, а також контаміновані вкраплення, як-от: “Не почуваєшся винним у вмиканні “Cartoon Network”, коли маєш дивитися CNN…” [3, с. 28]; “багаті люди іноді без стриму користуються цією слабинкою next-покоління…” [3, с. 125] тощо.
Набуваючи знакового характеру, букви чи елементи складних слів надають додаткового експресивного значення висловлюванню. Варто відзначити, що в сучасній художній прозі такі внутрішні вкраплення використовуються доволі часто. Вони є одним з дієвих засобів акцентуації уваги читача й підсилення експресивного плану тексту. Яскраво виражене емоційно-експресивне забарвлення мають варваризми. Їх використання найчастіше зумовлене намаганням автора показати явища, нехарактерні для української дійсності, продемонструвати поневолення національної культури іншими культурами, серед яких домінантною є західна; вони концентруються навколо понять, що відображають не стільки соціальні цінності, скільки антицінності. До варваризмів традиційно зараховують лексичні одиниці, що набули графічного, звукового й граматичного оформлення в національній мові, наприклад : “М-да, кічувата місцинка” [3, с. 27].
Словотвірні трансформації лексем іншомовного походження здійснюються шляхом: 1) префіксації: “...а коли вже доходить, то мусить проапгрейдити свої мрії і переставити точку далі” [3, с. 97]; 2) складання, яке передбачає й поєднання іншомовних лексем з питомо українськими або давнозапозиченими лексемами (фешн-патріотка, фрі-джаз, дотик-фашіо, мідл-клас та ін.), і словотвірну трансформацію кількох іншомовних лексем в одну семантично неподільну одиницю (нон-фікшн, геппі-енд, фастфуд тощо). На жаль, автори сучасної постмодерністської прози здебільшого не складають пояснювачів й не вдаються до коментарів будь-якого типу, застосовуючи інший спосіб: читача безпосередньо вводять до зображуваного світу, а іншомовні лексеми навмисне не пояснюють. Вони інтерпретуються на основі контексту, напр.: “А пішли грати в “Dlack Jack”” [3, с. 78]; “Марла витіснила з голови свій destination point” [3, с. 235].
Отже, “мовні ігри, а також різноголосся мов, дискурсів стають прикметною ознакою українського постмодернізму” [2, с. 71]. Як художній засіб створюють справжню картину навколишньої дійсності, і реалізують авторські замисли щодо сприйняття постмодерністського тексту читачами. Відкритим залишається питання про те, наскільки виправданим є використання в постмодерністському тексті іншомовних лексем.
Do'stlaringiz bilan baham: |