|
ЛИТЕРАТУРА
1. Аверинцев С. С. Судьба и весть Осипа Мандельштама [Электронный ресурс] / С. С. Аверинцев. – Режим доступа : http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Literat/aver/sud_mandel.php
2. Зотов С. Н. О самоопределении поэтической личности в зрелой лирике Лермонтова [Электронный ресурс] / С. Н. Зотов. – Режим доступа : http://www.czotov.ru/content.php?id=35741
3. Мандельштам О. Э. Собрание сочинений, в 3-х тт. / О. Э. Мандельштам. – М., 2009. – Т. 1, 2.
Юлія Нехайчук,
3 курс Інституту філології та соціальних комунікацій.
Наук. керівник: к.філол.н., доц. В. М. Школа
ІСТОРІОСОФСЬКА ПРОБЛЕМАТИКА
ПЕНТАЛОГІЇ Б. ЛЕПКОГО “ІВАН МАЗЕПА”
Літературні твори Богдана Лепкого стали важливим надбанням національної літератури. Художник, поет, прозаїк, перекладач, критик, історик – він був різносторонньо розвиненою людиною, тому його творчість має багатогранний характер. У пенталогії “Іван Мазепа” реалізувався його талант письменника та історика. У цій роботі ми використали порівняльно-історичний метод дослідження, бо мали зіставити історичний образ гетьмана та образ, створений Б. Лепким. Неоднозначна постать Івана Мазепи залишається досить незрозумілою та цікавою і на сьогоднішній день. З цього погляду викликає інтерес трактування образу визначного гетьмана українським письменником перших десятиліть ХХ століття Б. Лепким, що й становить актуальність нашої розвідки.
Іван Мазепа – це відомий гетьман, політичний діяч, меценат. Своїми справами він заробив славу та визнання у всій Європі. По-європейськи освічений інтелектуал, Іван Мазепа ще замолоду встиг повчитися у Києво-Могилянській колегії, Краківській академії, а також у Голландії, де опановував артилерійську справу. Побував у Франції та Італії, відвідував Лувр, вільно розмовляв німецькою та польською, італійською, французькою та татарською. Вже замолоду Мазепа спромігся викликати до себе довіру високих осіб – недарма йому доручають важливі дипломатичні місії. Ще юного Мазепу король Ян – Казимир використовує як посланця до гетьмана Івана Виговського та потім до Павла Тетері. Мазепина кар’єра в Україні почалася за доби Руїни. Гетьманом він став майже в 50 років, був меценатом і ніколи не шкодував коштів на розбудову культури та освіти Гетьманщини. Це була внутрішня потреба освіченої людини, обізнаної з тогочасним європейським життям.
Про популярність гетьмана І. Мазепи в Європі свідчить праця Вольтера (1694–1778) “Історія Карла ХІІ” (1731), що дала поштовх до появи близько двадцяти різножанрових художніх творів багатьма мовами світу (англійською – поема “Мазепа” Байрона, французькою – поема “Мазепа” В. Гюго, “Мазепа, легенда та історія” М. де Вогюе; німецькою – драма “Мазепа” Р. Готтшаля, драма “Королівство степів” Мая, двотомний роман “Мазепа” Мютцельбурга; польською – “Пан гетьман Мазепа” Ф. Гавронського, “Дума про Мазепу” Б. Залеського, драма “Іван Мазепа” В. Богданка, драма “Мазепа” Ю. Словацького; чеською – драма “Іван Мазепа” І. Фріча; шведською – “Мазепа” А. Єнсена; російською – поема “Полтава” О. Пушкіна, поема “Войнаровський” К. Рилєєва та ін.).
Потяг до історії зародився у Б. Лепкого ще в ранньому віці. Закладене у батьківській хаті, розвивалося у його обійсті дідуся – священика, який створив у своїй оселі осередок української культури, що сприяло духовному розвитку маленького хлопчика. Його духовне становлення та національна свідомість формувалася в період, коли Б. Лепкий здобував вищу освіту. Минуле з історичних оповідань діда, батька, легко переносило поета Б. Лепкого в давнину й схиляло його до опису її. Дослідження давньої доби історії української літератури будило у Б. Лепкого ще більше прагнення звертатися у своїй творчості до історичної тематики. Майбутній письменник постійно знаходився серед освічених та національно свідомих людей. Вони також прищеплювали йому любов до історії рідної країни.
Великий вплив на зацікавлення Б. Лепкого історичною тематикою мав його щирий друг В. Липинський. “Його розмови з Богданом Лепким і його історіографічні твори, в яких підкреслено вагу державницької ідеології народу, такої нації, що стратила державну незалежність, зробили сильне враження на поета. Це монументальні праці Липинського “I dziejow Ukrainy”, 1929 і монографія “Stanislaw Michal Krzyczwski” та інші історіографічні твори” [1, с. 212]. Насамперед слід зазначити, що Б. Лепкий відійшов від усталеної в західноєвропейській літературі традиції зображувати І. Мазепу як романтичного героя, захопленого переважно своїми любовними історіями. Письменник зробив спробу показати його як державного діяча, відданого ідеї будови сильної суверенної держави – України, людини, котра своє особисте життя зуміла підпорядкувати вищим інтересам. По-друге, на відміну від офіційних монархічних істориків, Б. Лепкий збагнув логіку досить складної поведінки Івана Мазепи, котрий змушений був, з одного боку, до певного часу задобрювати Петра І, слухняно виконувати його волю, посилати козацькі війська поза межі України, в Росію на тяжкі фортифікаційні роботи, а з другого – шукати шляхів, як розірвати військовий союз з царатом, що все більше утискував український народ, обмежуючи його свободи [3, с. 45–46].
Б. Лепкий добре вивчив тогочасну добу XVII – XVIII ст. в Україні. Із документальних джерел, універсалів Мазепи, звідомлень Петра І, листів Карла ХІІ, монографій про часи війни він простудіював тодішнє життя, побут, звичаї. Проте Лепкий не писав історії доби Мазепи, а роман про Мазепу, в якому домінує державницька ідеологія в світлі історичних фактів, але поданих не з точки зору історика, а повістяра письменника. Читач відчуває тепло, з яким Б. Лепкий накреслив постать Мазепи та його епоху, відчуває симпатію до гетьмана і його оточення, переживає з ним радісні і сумні події тих часів. Б. Лепкий, на відміну від, зарубіжних письменників, таких як Вольтер, Байрон, Пушкін, Словацький, Рогова, Мордовець, які, крім чеського драматурга Фріча і російського поета Рилєєва, цікавилися тільки любовними пригодами Мазепи, фальшиво описаними польським мемуаристом Яном Хризостомом Пасеком, подав постать Мазепи – державного діяча, великого гетьмана та мислителя. Також Лепкий ставив своїм завданням поставити роман у противагу до “Трильоґії” польського письменника Генриха Сєнкевича, де Мазепа був зображений як зрадник.
Таким чином, Б. Лепкий подав свою версію постаті Івана Мазепи. Пенталогія Б. Лепкого й досі залишається найбільш ґрунтовним художнім дослідженням образу гетьмана України, котрий наважився розірвати кайдани, якими царат сковував Україну.
Do'stlaringiz bilan baham: |
