Бердянського державного педагогічного університету

ЛИТЕРАТУРА
1. Виноградов В. В. Русский язык. Грамматическое учение о слове / В. В. Виноградов. – М., 1947. – 783 с.
2. Головин В. Г. Функции аффиксов. Очерки по русской морфемике и словообразованию / В. Г. Головин. – Воронеж : ВГУ, 1990.
3. Катлинская Л. П. Функциональное словообразование (активные процессы словопроизводства в русском языке) / Л. П. Катлинская. – М. : АДД, 1987.
Маргарита Котолевець,
5 курс Інституту філології та соціальних комунікацій.
Наук. керівник: к.філол.н., доц. Н. В. Павлик
ЛЕКСИКА НА ПОЗНАЧЕННЯ ЕМОЦІЙНО-ЕКСПРЕСИВНОГО СТАНУ ЛЮДИНИ У ПОЕЗІЇ М. ВІНГРАНОВСЬКОГО
Серед експресивних мовних засобів чи не найбільшу увагу привертають лексичні, адже слово є провідною одиницею мови і тексту, виразником авторського бачення, основою для адекватного розуміння змісту тексту. Тому актуальність наукової роботи зумовлена потребою дослідити комунікативну природу і параметри експресивності художнього тексту. Мета статті – виявити та охарактеризувати лексичні засоби вираження емоційного стану та особливості їх функціонування у поетичних творах Миколи Вінграновського. Дослідження емоційно-експресивної лексики пов’язується з працями А. Коваль, Л. Мацько, В. Телії, Н. Нестерової та ін. У процесі аналізу застосовувались метод лінгвістичного опису мовних фактів та семантико-стилістичний метод.
Мовленнєвий намір мовця, спрямований на співрозмовника й вербально оформлений у висловленні, вирізняється предметно-смисловим змістом та експресивно-оцінним забарвленням, хоча в різних формах мовленнєвого спілкування емоційний ефект має неоднакове значення і силу. Загальна експресивність тексту уявляється як інтегрований результат реалізації таких його властивостей, як емотивність, оцінка, образність, інтенсивність, стилістична маркованість, структурно-композиційні особливості тощо [3, c. 183]. Учені-лінгвісти розрізняють поняття “емоційність” та “емотивність”, визначаючи емоційність як психологічну характеристику комунікантів, а в емотивності вбачають лінгвістичну ознаку тексту, тобто сукупність мовних засобів, здатних викликати у реципієнта емоції [3, с. 185]. Деякі вчені (Л. Мацько, О. Сидоренко та ін.) наголошують на відсутності у психології загальноприйнятої системи класифікації емоційних станів, і зазначають, що “експериментальні дослідження мовлення осіб, що перебували у різних емоційних станах, дали можливість дослідникам виділити 142 назви емоційних станів, які об’єднуються у 11 гіпотетичних зон: радість, переляк, ніжність, здивування, байдужість, гнів, печаль, зневага, повага, сором, образа. (Це є джерелом експресивних відтінків емотивних стилістичних значень)” [2, с. 197].
Найбільш поширеним засобом вираження емоційного стану в проаналізованій поезії М. Вінграновського є експресиви, або емоційно забарвлена лексика, яка слугує для опису почуттів, а також передачі емоційних відтінків в оцінці явищ, подій, людей тощо. Експресиви поділяються на дві групи: 1) слова, які містять позитивну емотивну оцінку; 2) слова, що виявляють негативну емотивну оцінку, наприклад:
“…Нещастя – щастя. Радість – горе.