Бердянського державного педагогічного університету

ЛІТЕРАТУРА
1. Голуб Н. Б. Риторика у вищій школі : монографія / Н. Б. Голуб. – Черкаси : Брама-Україна, 2008. – 400 с.
2. Нищета В. Проектний підхід у загальноосвітній риторичній освіті / Володимир Нищета // Вісник Львівського університету : серія філологічна : вип. 50. – Львів : Львівський національний університет імені Івана Франка, 2010. – С. 281–287.
3. Рождественский Ю. В. Теория риторики : [уч. пос. для вузов] / Ю. В. Рождественский. – [под. ред. Аннушкина В. И.]. – М : Флинта: Наука, 2005. – 512 с.
Ольга Козинець,
5 курс Інституту філології та соціальних комунікацій.
Наук. керівник: к.філол.н., доц. В. В. Богдан
ПРИЄДНУВАЛЬНІ КОНСТРУКЦІЇ ЯК ОЗНАКА ІНДИВІДУАЛЬНО-АВТОРСЬКОГО СТИЛЮ Д. ФАУЛЗА
Сучасний стан розвитку синтаксичної науки характеризується все пильнішою увагою до складних синтаксичних одиниць. Ще в середині ХХ сторіччя лінгвісти відзначали активізацію синтаксичних процесів у мові, породжених проникненням розмовного мовлення в писемне (Н. Шведова) і, відповідно, часте використання авторами в своїх творах складних синтаксичних одиниць (І. Білодід), що й спричинило їхнє активне дослідження (А. Приходько). У процесі вивчення приєднувальних відношень учені висловлювали різні погляди на їхню природу й функціонування, а з ряду питань дискусія триває й дотепер. Актуальність дослідження визначається загальною спрямованістю сучасних синтаксичних студій на вивчення проблем функціонування різнорівневих одиниць тексту. Відсутність чітких критеріїв розрізнення складних синтаксичних одиниць зумовила необхідність уточнення ролі та функції приєднувального зв’язку, а також комплексного аналізу приєднувальних конструкцій із складнопідрядними реченнями у тексті, в якому найбільш повно реалізується комунікативна функція мови. Метою роботи є вивчення способів і засобів реалізації приєднувального зв’язку в приєднувальних конструкціях із сполучниковим зв‘язком і підрядного зв’язку в складнопідрядних реченнях у діалогічних і монологічних текстових відрізках у творах Джона Фаулза й відмежування приєднувальних конструкцій із сполучниковим зв‘язком від схожих з нею одиниць реченнєвого й текстового рівнів.
Складні речення й приєднувальні конструкції мають схожість у плані форми, семантики й функціонування, внаслідок чого деякі вчені, не визнаючи приєднувальний зв’язок як окремий синтаксичний, ототожнюють його з сурядним і підрядним (Б. Кулик), розглядають його як різновид останніх (Н. Дніпровська, М. Каранська, С. Катченкова, П. Кобзев, Е. Коток) або як їхню трансформацію (К. Циганова), вважають його особливим смисловим відношенням (А. Виноградов) або відносять до внутрішніх засобів зв'язку (К. Габка). Проте переважна більшість лінгвістів розглядає приєднування як окремий вид синтаксичного зв'язку (В. Богдан, Е. Васильева, В. Вомперський, Л. Горбунова, В. Самохіна, Г. Коцюбовська, А. Пріяткіна, Л. Хатіашвілі) [1, c. 23–24]. Приєднувальна конструкція − це бінарна структура, яка утворюється при додаванні до основного висловлення за допомогою приєднувального зв'язку додаткових повідомлень, пояснень, що виникають у свідомості не одночасно з основною думкою, а лише після того, як вона висловлена і має формальні (лексико-граматичні) засоби вираження зв‘язку.
Спостереження над текстовим матеріалом сучасної англійської мови дозволяє виявити лінійне (послідовне) та паралельне приєднування ПЧ. Лінійне приєднування має місце, коли базове висловлення тісно спаяна змістом з ПЧ, яка складається з однієї частини. На рівні речення тут можна провести аналогію з СПР елементарної будови (з одною підрядною). Паралельне приєднування, яке більш характерне для багаточленних ПЧ, ми співвідносимо з неелементарними СПР (з двома й більше підрядними). Дане приєднування іноді протиставляється послідовному як поширення синтаксично однорідним компонентом поширенню синтаксично залежним компонентом. Зауважимо, що ми не повністю поділяємо такий підхід, оскільки ПЧ у будь-якому разі є синтаксично залежною від БВ.
Беручи до уваги розмір аддитивного компоненту, синтаксисти виділяють такі його різновиди: а) прості – словоформи:"Honestly, I was a bloody mess. As a student. (Fowles, p. 65); словосполучення: South you have a fine view, except it was blocked by the front hedge and some trees. Also a good garage. (Fowles, p. 23); структурно подібні до еліптичної ПО: She’s flying to Paris on Friday. If my daughter’s over the worst. (Fowles, p. 45); повної ПО: Kate, you are not the kind of person one can inflict cliches on. Which leaves us poor mortals rather tongue-tied. (Fowles, p. 87); б) складні – з кількома ПО у формі СР або секвенції – цілої низки речень: They live in cynical open worlds. Where no one really believes anyone else's reputation – especially if they are successful. Which is all rather healthy, in a way (Fowles, p. 23). Як вербальні, так і різні невербальні засоби в межах приєднувальних конструкцій і складнопідрядних речень відіграють важливу роль у відтворенні авторської модальності, підсилюючи, уточнюючи, відтінюючи їх лексично слабко виражені функції у тексті й створюючи тим самим необхідні умови й конситуацію для правильного (з точки зору адресанта) сприйняття повідомлення адресатом. [2, c. 369].