Бердянського державного педагогічного університету

Марина Богдан,
2 курс Інституту психолого-педагогічної
освіти та мистецтв.
Наук. керівник: к.психол.н., доц. О. В. Горецька
РОЛЬ ПРАБАТЬКІВ У ФОРМУВАННІ ОСОБИСТОСТІ ДИТИНИ
Традиційно першим та основним інститутом виховання і формування особистості дитини є родина. Особливості сімейної взаємодії, специфіка спілкування з близькими дорослими забезпечують (чи не забезпечують) умови для гармонійного розвитку особистості дитини, успіхи в її соціалізації. Саме в сім’ї закладаються основи всіх моральних якостей підростаючої особистості і формуються найперші духовні потреби. Проте, на сучасному етапі розвитку суспільства, фіксується зниження виховної функції сім’ї. Більшість молодих батьків перекладають свої батьківські обов’язки на прабатьків (частіше на бабусь). Вплив бабусь та дідусів на молодших членів сім’ї, їх внесок в виховний потенціал сім’ї важко оцінити однозначно. Складні відносини пов’язують батьків та їх дорослих дітей та онуків. Психологічний клімат в сім’ї та характер впливу на дитину залежать від якості цих взаємовідносин.
Набуття нової внутрішньосімейної ролі (бабусі чи дідуся) супроводжується суттєвою перебудовою вже складеної многогранної функціонально-рольової ієрархії, пошуком гармонії нової соціальної ролі, що виникла, та вже існуючих, які можуть суперечить одна одній. Засвоєння прабатьківського статусу вимагає вироблення нової внутрішньоїособистісної позиції. Оптимальна готовність бабусь і дідусь виявляється в усвідомлені своєї особливої ролі. Прабатьки розуміють цінність внуків, поява яких означає новий етап їх життєвого шляху, підвищує суспільний престиж, подовжує життєву перспективу, створює нові джерела задоволення життям. Наряду з допомогою – побутовою, моральною, прабатьки виступають в ролі поєднуючого ланцюга між минулим та теперішнім сім’ї, передають традиції та перевіренні цінності, оточують внуків безумовною любов’ю. Незрілість, неготовність прабатьків виражається, в тому, що вони зовсім відмовляються від нової позиції, або, навпаки, “з запалом та зусиллями” захватують, узурпують батьківську роль, відбираючи її у молодих батьків.
У вітчизняній психології перше емпіричне дослідження внеску бабусі в життя сім’ї дітей та взаємовідносин бабусь з онуками було проведено суспільним центром “Геронтолог” під керівництвом О. Красновой. На основі аналізу отриманих даних виділено три основних типи бабусь: “звичайні бабусі” (беруть участь у догляді за внуками та в їх вихованні); “активні бабусі” (мають високий ступінь виключності у життя та проблеми своїх внуків); “далекі бабусі” (витрачають на внуків значно менше часу) [1, с. 47–51].
А. Співаковська виділила два основних типи бабусь. “Бабуся-жертва»: жінка нехтує професійною діяльністю, відмовляється від особистого життя та спілкування з іншими задля виховання онуків. Такому типу бабусь характерно внутрішньоособистісний конфлікт: з одного боку, їй здається, що крім неї ніхто на належному рівні не може виконати сімейні обов’язки, виховати дитину. При цьому вона не встигає усе робити, втомлюється. А з іншого боку – такі бабусі усвідомлюють, що внуки заважають їм жити. Другий тип – “бабуся-конкурентка”. Жінки такого типу все встигають, вміло організують як власне життя, так і процес виховання онуків. Але такі бабусі ігнорують роль матерів для власних дітей. Усі успіхи та досягнення внуків приписують власним зусиллям, конфліктують з батьками дитини щодо процесу виховання та навчання, критикують їх, не розуміють та не приймають точку зору батьків дитини [2, с. 142–147].
Безумовно, роль прабатьків в вихованні та розвитку дитини дуже важлива та доволі значна. Разом з тим, її не можна оцінити однозначно. З однієї сторони, прабатьки передають безцінний життєвий досвід, цінності всіх поколінь, виховують дитину свідомим громадянином тощо. А з іншого боку, надмірна любов бабусі чи дідуся може зіпсувати дитину, виховати її егоїстом, витіснити з її життя батьків. Тому та сім’я, яка зуміла подолати всі труднощі відносин зі старшим поколінням, навчилася взаєморозумінню, терпінню, повазі та любові дає дітям багато цінного для їх соціального, емоційного, морального та психічного розвитку.