Бердянського державного педагогічного університету

ЛІТЕРАТУРА ТА ФОЛЬКЛОР З МЕТОДИКОЮ ВИКЛАДАННЯ. ЖУРНАЛІСТИКА
Людмила Бабенко,
3 курс Інституту філології та соціальних комунікацій.
Наук. керівник: к.філол.н., доц. В. М. Школа
М. КУЛІШ. АНАЛІЗ П’ЄСИ “97” У КОНТЕКСТІ ТЕКСТУАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
Мета роботи полягає у дослідженні творчості Миколи Гуровича Куліша та аналізі однієї з найвідоміших його п’єс “97”. У роботі були використані метод аналізу тексту та метод порівняння. Мета роботи передбачає виконання таких завдань: розгляд творчості М. Куліша та дослідження історії написання п’єси “97” та її значення для української літератури; аналіз образів, розгляд різних фіналів та назв п’єси, порівняння їх. П’єса “97” – це письменницький дебют М Куліша. Це одна з трьох п’єс драматурга написаних ним на сільську тематику (“97”, “Комуна в степах”, “Прощай, село!”). Твори складають своєрідну трилогію про українське село
20-х років. “97” вийшла у багатьох редакціях, перша – 1924 року, остаточна – 1929.
“97” Миколи Куліша до сьогодні вражає правдивістю, відсутністю найменших компромісів і літературної штучності. То був реалізм нової проби, неприкрашена правда страшної доби – геть аж до замовчуваного десятиліттями нелюдського голоду, до випадків людоїдства, спричинених трагедією знищеного села. У п’єсі голод поінтерпретований як біда усіх верств населення – і багатих, і бідних. Згодом саме цю правдивість і поставили Кулішеві за карб, пояснюючи “необхідність” зміни трагічного фіналу на “оптимістичніший”. Автор із самого початку говорить про два варіанти фіналу, які були у нього на думці. У першому випадку гинули усі герої, а в другому – головні герої – Мусій Копистка і Вася залишалися живими. Але зміна фіналу призводила до іншого розуміння п’єси. Таким чином, змушений до переробки фіналу “97”, Микола Куліш увів читання пакета з волості, але, як свідчить друкований текст, не дав кур’єрові жодної репліки і не збільшив кількість дійових осіб. Його цікавило державне мислення “раного незаможника”, отой самий розквіт людини і людської гідності під час революції.
Особливе місце у творі відведено Мусієві Копистці. Це улюблений герой Куліша, його він “вихватив, висмикнув із самісінької гущавини дніпровської голоти” [2, с. 14]. Скрупульозні і абсолютно точні спостереження над людиною, яка потрапляє у вир буремних подій, знаходимо в п’єсі. Характеризуючи її драматург неодноразово нагадає, що деякі характери він “списав”, змалював з натури. Чудове почуття господаря своєї країни – чи не найпривабливіше у постаті Мусія Копистки. Копистка натура вперта і некваплива, стійкий у своїх поглядах і переконаннях, але він покірно приймає нову владу і підкорюється її законам. Драматург (на матеріалі реалій, що з ними стикався на Херсонщині) показує, як голод пробуджує найстрашніші інстинкти, руйнує долі, психіку, почуття, як він ставить людину в умови необхідності вибору між “людським” та “не людським”, як він множить смерть. Один із перших варіантів назви п'єси так і звучав – “Голод”. Сам митець, характеризуючи свою роботу над твором, підкреслював: “П'єса – малюнки побутового життя за час нестерпучого голоду”.
У галузі драматичної творчості М. Куліш працював майже 10 років, створивши справжні перлини української драматургії, над якими вже не одне десятиліття схиляється вдумливий інтелектуальний читач, які є своєрідним підручним історії, відтворюючи дух часу, що надихав митця. Недарма ж Ю. Лавріненко писав про нього: “Поринути у твори Куліша – це значить поринути в український національний світ на всю його глибину і ширину. А що Куліш не був ніколи засліплений своєю безмежною любов'ю до України й української людини і викрив її найтрагічніші суперечки і слабості, то шлях через його український світ раз у раз виводить нас на вершини, з яких видно людство і вічність” 2, с. 17].