Бердянського державного педагогічного університету

ЛІТЕРАТУРА
1. Источниковедение истории России. – М.,1981.
2. Крылов Н. В. Очерки по истории города Мелитополя. 1814-1917 гг. – Запорожье : Тандем-У, 2008.
3. Первая всеобщая перепись населения Российской империи,1897 г. / под ред. Н. А. Тройницкого. Том ХLІ. Таврическая губерния. – СПб. : Изд-во Центрального статистического комитета МВД, 1904.
Марина Гурбич,
4 курс соціально-гуманітарного факультету.
Наук. керівник: ст.викл. О. С. Авдєєва
ПЕРШИЙ ВСЕЗАГАЛЬНИЙ ПЕРЕПИС НАСЛЕННЯ 1897 р.
ЯК ДЖЕРЕЛО У ВИВЧЕННІ СОЦІАЛЬНОЇ СТРУКТУРИ НАСЕЛЕННЯ МАРІУПОЛЬСЬКОГО ПОВІТУ
Актуальність та історична значущість вивчення питання соціальної структури населення пореформеного періоду пов’язана з тим, що вона одночасно є предметом вивчення широкого кола наук: історії, історичної географії, демографії, етнографії, економічної статистики та ін. Вивчення динаміки цих процесів в минулому може бути корисним і при формуванні сучасної соціально-економічної політики допоможе вберегтися від соціальних катаклізмів. Метою нашого дослідження є аналіз соціальної структури населення Маріупольського повіту 1861-1917 рр. за даними Першого всезагального перепису 1897 р. Питанням соціального складу населення вказаного періоду приділяли увагу як вітчизняні, так і зарубіжні дослідники, серед яких В. Чаславський, Ф. Воропонов, А. Кауфман, Я. Бойко, І. Аносов, Н. Тимірова, В. Богуненко, В. Кабузан, В. Пірко та інші.
Безперечно, основним джерелом під час вивчення цього питання є проведений 28 січня 1897 р. Перший всезагальний перепис населення [3, с.1-2], що є найбільш повним і об’єктивним відображенням життя південноукраїнських повітів пореформеного періоду. За його даними для Маріупольського повіту, що входив до складу Катеринославської губернії, було притаманне чітке розшарування населення за станами. Селянство було найбільш чисельним станом: 224 785 осіб обох статей від 254 054 о.о.с. загальної кількості населення повіту. У другій половині ХІХ ст. відбувалися інтенсивні міграційні процеси, які особливо посилилися після селянської реформи 1861 р. і були у більшій мірі пов’язані з потребою вільних робочих рук і наявністю на території даного повіту достатньої кількості незаселених територій. Саме тут навіть безземельні селяни могли знайти собі роботу у межах свого повіту, не вдаючись до міграцій в інші регіони. Наприкінці ХІХ ст. сформувався Південний гірничопромисловий район, у межах якого діяло 13 металургійних заводів, серед яких у Маріупольському та сусідньому з ним Бахмутському повітах – 8 [2, с. 23].
Значно меншою, у порівнянні з чисельністю селян, була кількість міщан на території Маріупольського повіту і складала 23217 о.о.с. Така значна різниця пояснюється, перш за все тим, що до складу повіту входило лише одне велике місто – Маріуполь, що нараховувало 31116 о.о.с. З них лише 16053 о.о.с. були міщанами. Загальна ж кількість міщан повіту становила 23217 о.о.с. Крім того, основним заробітком тогочасного мешканця Півдня України було сільське господарство, тому люди не бачили необхідності залишатись у містах і переселялись до більш віддалених, але економічно вигідніших територій. З цих же причин не значною була і кількість купців – 722 о.о.с. На території Маріупольського повіту на 1897 рік нараховувалось 1509 дворян, їхня кількість помітно зменшувалась. Втративши кріпосних у результаті реформи 1861 року, вони вимушені були перебудовувати власне господарство на основі найманої робочої сили. Як наслідок – дрібних поміщиків стало у декілька разів більше, ніж середніх та великих [1, с. 67]. Перший всезагальний перепис 1897 р. зафіксував також 989 о.о.с., які відносились до прошарку духовенства та 1669 іноземних підданих. Таким чином, Перший всезагальний перепис населення 1897 року відзначив наявність на території Маріупольського повіту таких прошарків суспільства: селяни, міщани, дворяни, купці, духовенство іноземні піддані та інші стани.