|
ЛІТЕРАТУРА
1. Войналович В. Партійно державна політика щодо релігій та релігійних інституцій в Україні 1940–1960-х років / В. Войналович. – К., 2005. – 221 c.
2. Зиммель Г. Социально-психологический этюд / Г. Зиммель // Религиоведение. Хрестоматия. – Минск, 2000. – С. 171.
3. Єланський В. Є. Релігія після комунізму / В. Є. Єланський. – К., 2002.
Марина Гурбич,
4 курс соціально-гуманітарного факультету.
Науковий керівник: к.політ.н., доц. Н. С. Гармаш
ПОЛІТИЧНІ КОНФЛІКТИ ТА ОСНОВНІ ШЛЯХИ ЇХ ВРЕГУЛЮВАННЯ
Людство знайоме з конфліктами з моменту свого виникнення. Суперечки та війни спалахували протягом всього розвитку суспільства між племенами, містами, країнами, блоками країн. Війни ведуться з різних причин: територій та ресурсів, їх породжували релігійні, культурні, ідеологічні, етнічні та інші протиріччя. Результатами збройних конфліктів є чисельні жертви, вони призводять до розрухи та голоду. Технологія мирного врегулювання конфліктів набуває особливого значення у сучасних умовах, оскільки стає головним фактором збереження і подальшого розвитку людської цивілізації. Загроза військових конфліктів на початку ХХІ ст. примушує дослідників та практиків активно шукати і використовувати мирні засоби для їх врегулювання. Серед зарубіжних та вітчизняних політологів, які займалися пошуками таких шляхів є: І. Галтунг, К. Боулдінг, Л. Косер, Д. Хелд, К. Гаджиєв, А. Здравомислов, М. Лєбєдєва та інші. Метою роботи є визначення поняття “політичний конфлікт” та з’ясування основних шляхів його врегулювання.
Політичний конфлікт – форма вияву суперечностей сторін, що пов'язана з відмінностями поведінки учасників суспільних процесів [1, с. 126]. Конфлікти на міжнародному рівні виникають, коли не вдається врегулювати несумісні інтереси декількох держав. Вони можуть виражатися через денонсацію договорів, розрив дипломатичних стосунків, економічну блокаду, провокування внутрішньої дестабілізації шляхом інформаційних диверсій, терористичних актів, військових переворотів, громадянської і світової воєн. Вибір суспільством конкретних способів розв'язання конфліктів залежить від рівня політичної культури, орієнтацій різних політичних сил і характеру політико-ідеологічної боротьби. У конфліктній ситуації існує два варіанти поведінки: або спробувати вирішити конфлікт за допомогою односторонніх дій, або завдяки спільним діям з партнером, тобто шляхом переговорів і посередницьких дій [3, с. 20].
При односторонніх кроках учасники не узгоджують своїх дій, а приймають рішення і ведуть себе незалежно один від одного. Інтереси і цілі однієї із сторін, у разі перемоги іншої, виявляються нереалізованими. Це залишає проблему невирішеною, призводить до незадоволення переможеної сторони, що починає шукати основу для нового розвитку конфлікту і є загрозою тривалому та міцному миру [2, с. 296]. Інший шлях – це суспільний компроміс, тобто порозуміння суб'єктів політики на основі взаємних поступок, яке є характеристикою рівня розвитку суспільства, його політичної цивілізованості. Він може бути досягнутий лише тоді, коли всі політичні сили, які беруть участь у конфлікті, “грають за однаковими правилами” і досягають угод щодо спірних питань через взаємні поступки. В іншому разі – конфлікт не можна розв'язати мирним шляхом, як наслідок – конфронтація та ворожнеча. Мирні способи виходу з конфліктних ситуацій можна знайти навіть у ситуації, коли вже почалося військове протистояння. У такому випадку, учасники, як правило, вдаються до переговорів лише тоді, коли переконуються, що можливості силових дій вичерпуються, а ціна продовження конфлікту стає занадто високою. Під час виникнення протиріч і конфліктних ситуацій сторони з самого початку повинні розуміти те, що спільний пошук шляхів їх вирішення буде для них більш вигідним, ніж будь-які односторонні дії. Цей шлях потребує високого рівня взаємної довіри. Досягнення політичного консенсусу з тих чи інших питань є надзвичайно важливою проблемою для будь-якого суспільства. Необхідно лише знайти такі механізми його досягнення, які б запобігали гострій конфліктній стадії політичного процесу.
Do'stlaringiz bilan baham: |
