Бердянського державного педагогічного університету

Світлана В’юн,
4 курс соціально-гуманітарного факультету.
Наук. керівник: к.політ.н., ст.викл. Н. С. Гармаш
Місце жінки в українській політиці
Останнім часом питання про місце жінки в політиці є дуже актуальним для більшості розвинених країн світу, принцип широкого залучення жінок до політичного життя країни став незмінним атрибутом демократичних перетворень в країнах Європи, Південної та Північної Америки. Саме тому постає необхідність пошуку відповіді на питання: яке місце жінки в українській політиці? Мета даної роботи полягає у дослідженні ролі та місця жінки в українському політичному житті. Цій проблемі присвячені праці І. Грабовської [1], Д. Видріної, Я. Свердлюк, С. Оксамитової [2] в своїх дослідженнях вони намагалися окреслити специфіку та місце української жінки в українській політиці.
Світова практика свідчить, що зі збільшенням кількості жінок в політиці спостерігаються якісні зміни в сфері внутрішньої та зовнішньої політики держави. Через це багато країн ввели квоту (не менше 40%) на присутність жінок в законодавчих та виконавчих органах, здебільшого це гуманітарні й соціальні галузі, оскільки жінок вважають більш поміркованими та ґрунтовними за чоловіків в питаннях материнства й захисту інтересів пільгових категорій населення, в питаннях освіти, науки та культури [1, с. 54–55]. Гендерне питання в контексті української політики досить суперечливе. На сьогодні не існує єдиної думки щодо цієї проблеми. Однак, незважаючи на це, особливості розвитку світової політики свідчать, що жінки в політиці є необхідною вимогою часу.
Доказом визнання проблеми нерівності жінок в українській політиці став Закон України “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”, у якому зазначено, що завданням державної політики є “забезпечення проведення єдиної державної політики спрямованої на досягнення рівних прав та рівних можливостей жінок і чоловіків у всіх сферах життя суспільства” [3]. На міжнародному рівні існує ряд документів, що підтверджують міжнародне визнання цієї проблеми та визначають шляхиїї вирішення. Зокрема, Конвенція ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок і цілі розвитку тисячоліття ООН (ЦРТ). Декларація про ЦРТ, у свою чергу, закликає уряди забезпечити гендерне співвідношення на рівні від 30 до 70% для будь-якої статі у виборних органах і вищих органах виконавчої влади до 2015 року [4]. Україна, ратифікувавши всі ці документи, визнала існування проблеми гендерної рівності та зобов’язалась вирішувати їх в українському суспільстві. Проте, сучасні реалії вказують на номінальність цих заяв та пасивність вирішення цих питань, що, в свою чергу, свідчить про незацікавленість українського політикуму в подібних трансформаціях [2, с. 188]. На сьогодні кількість жінок у Верховній Раді складає лише 8,7%. На державній службі в нашій країні працюють 75% жінок, але тільки 4 % з них – на керівних посадах. Чоловіки займають у держслужбі 25%, але 95% з них – це керівники. Жінок неохоче приймають до лав влади [4].
Проблема гендерної рівності в політичному середовищі не актуалізується. Абсолютна більшість політичних діячів не бачать необхідності гендерних перетворень в політичній площині. Принцип гендерної рівності загалом не сприймається і не практикується. Жінки, які потрапляють до партійних списків, знаходяться, як правило, на “непрохідних” місцях. Жодна з партій досі не запропонувала концепцію та стратегію гендерного розвитку і план дій загальнонаціонального масштабу.[1, c. 56] Деякі дослідники причину ситуації яка склалася, вбачають у стереотипах, що закарбовані в суспільній свідомості, прийнято, що основною сферою компетенції жінки здавна визначається сім'я, побут. Це свідчить про те, що суспільство не здатне сприймати жінку в політиці як повноправного учасника [2, с. 201]. Отже, всі тенденції місця жінки в українській політиці свідчать про низький рівень реалізації принципів гендерної рівності в сфері політики. Однак, дані питання є дуже важливими для українського суспільства і ніяк не повинні ігноруватися, тим паче, що Україна знаходиться на шляху інтеграції до Європейського співробітництва, яке активно підтримує залучення жіноцтва до політичних процесів.