Paweł Nowak Ewa Kowalczyk Rada naukowa  Dorota Dobija

ситуативний діалог
(дитині пропонувалося 
створити діалог у ситуації «Зустріч із другом», «До-
помога в лікуванні подруги», «Вибір іграшки», у 
процесі яких діти набували практичних навичок 
щодо самостійного прийняття рішень, викорис-
тання різноманітних способів прояву співчуття до 
іншого, його емоційного стану); 
 діалог-дискусія
(вчили дітей толерантно ви-
слуховувати думку іншої дитини, відстоювати свій 
погляд на проблему, наприклад: «Чи варто довіряти 
один одному?», «Хто для мене справжній друг», 
«Яким я бачу своє майбутнє»); 
діалог-сценарій
(дитині пропонувалось обрати 
з художнього тексту певного героя й замінити його 
висловлювання іншими фразами).
З метою формування вмінь у дітей створювати 
різні типи дискурсів використовувалися такі 
вправи:
відтворювальні
(застосовувалися безпосеред-
ньо після сприйняття тексту: – повторіть репліку з 
прослуханого тексту; – прослухайте діалог і відтво-
ріть його; – дайте відповідь на запитання за змістом 
тексту);
конструктивні
(спрямовані на формування 
в дітей мовленнєвих умінь: розігрування само-
стійно створених діалогів відповідно до ситуації 
спілкування; складання діалогів за змістом прочи-
таного тексту);
комунікативно-ігрові
(що впливають на розви-
ток умінь і навичок осмисленого повноцінного мо-
влення, яке виникає та існує в умовах природного 
спілкування).
Важливо у мовленнєвій підготовці дитини до 
навчання у школі використовувати метод самопре-
зентації, коли діти у запропонованих мовленнєвих 
ситуаціях, етюдах, іграх училися «подавати себе» в 
певній ролі, пізнавати себе через відтворення різ-
них образів, презентували свої думки, висловлю-
вали свій емоційний стан щодо почутого, висловле-
ного тощо. Особливо в цьому руслі ефективними 
були малювання у другій половині дня, де діти на 
малюнку могли висловити свої почуття, емоції. По 
завершенні малювання створювалась ігрова обста-
новка: до дітей приходив «фотокореспондент» і 
пропонував разом розглянути малюнки, розповісти 
про них, відчути їх настрій, що дозволило сформу-
вати стійку настанову на співрозмовника, потребу 
донести інформацію до інших й емоційно виявити 
своє ставлення до зображеного, при цьому вчили 
дітей ставити запитання щодо емоційного стану ін-
ших, наприклад: «Що ти зараз відчуваєш?», «Як ти 
почуваєшся?», «Чим ти пригнічений?», «Що тебе 
турбує?», «Чому ти такий щасливий?».

---

50
PEDAGOGICAL SCIENCES
 
/ 
«
Colloquium-journal
» 
#17(104), 2021
Мовленнєва готовність дітей старшого дошкі-
льного віку до навчання у школі залежить від сфо-
рмованості в них уміння оцінювати й контролювати 
власне мовлення та мовлення інших однолітків. 
Ефективними у стимулюванні дітей до оцінно-кон-
трольних дій виявилися такі 
прийоми
, як:
запитання
(«Чим сподобалась тобі розповідь 
Сергійка?», «Скажи, як правильно слід сказати це 
слово?» тощо); 
настанова
(«Будь уважним!», «Слідкуй за 
мовленням», «Намагайся слухати уважно, бо будеш 
оцінювати мовлення» та ін.); 
 зіставлення зразка розповіді вихователя з ро-
зповіддю дитини
(«Скажи, з чого я почала свою ро-
зповідь, а Тетянка?», «А що було в кінці, якими сло-
вами ми завершили розповідь?», «Чия розповідь 
найкраща?»); 
та 
методи
:
мовленнєві ситуації
(«Я йду до школи», «У лі-
карні», «Розмова з другом», «Телефонна розмова», 
«У крамниці» та ін.), які стимулювали дитину до 
пошуку і виправлення помилок;
 рольові ігри
(навчання в дії, що сприяло акти-
візації мовлення дітей старшого дошкільного віку, 
самостійному висловлюванню своїх думок, залу-
чало до активної мовленнєвої діяльності всіх дітей 
у групі, наприклад: «Я готуюсь до школи», «Моє 
перше інтерв’ю», «Зустріч у телестудії» та ін., 
тобто такі ситуації, які б могли виникнути в реаль-
ному житті дитини.
Отже, принцип культуродоцільності передба-
чав залучення дітей старшого дошкільного віку до 
національно-культурних цінностей; введення в ди-
тячу субкультуру активних методів, мовленнєвих 
режисерських та рольових ігор, які сприяють фор-
муванню «образу Я» як мовленнєвої особистості 
дитини і виявляються в діалогічній взаємодії і пер-
соніфікації дорослого й дитини; забезпечення пере-
ходу дитини зі світу дитинства в дорослий світ.