«
Colloquium-journal
»
#17(104), 2021 /
PEDAGOGICAL SCIENCES
49
мовленнєва, дитини шостого року життя до нав-
чання в новій українській школі. Адже дитина з ро-
звиненим мовленням зможе брати активну участь в
обговоренні важливих проблем, дискутувати, пре-
зентувати свої здібності в колективі; така дитина є
розкутою, вільною, творчою, що допомагає їй шви-
дше адаптуватися до умов навчання у школі.
Культура відіграє важливу роль у житті кожної
особистості, її становлення, оскільки відображає
специфіку національної системи цінностей, відпо-
відно до яких вибудовується соціальноприйнята
поведінка і відбувається сприйняття й засвоєння
концептуальної, зокрема мовленнєвої картини
світу.
Принцип «культуродоцільності» уперше було
сформульовано А. Дистервегом, який наголошував
на освітньо-виховному процесі підростаючого по-
коління в контексті культури, яка розглядається
ним «як спадщина попередніх поколінь, як резуль-
тат їхньої історії та чинників, що на них вплива-
ють» [1, с. 183]. На його думку, означений принцип
є метою всіх устремлінь і діяльності людини, оскі-
льки «одухотворяє ідеал, до якого повинні праг-
нути як у житті, так і у вихованні та навчанні» [1,
с. 183]. Слугує на увагу висновок А. Дистервега, що
людина не створює культуру, водночас культура
впливає на неї й підпорядковує вимогам сучасності.
Культура розуміється вченими як сукупність спе-
цифічних засобів і механізмів, завдяки яким стиму-
люється, програмується, регулюється, реалізується
й фізично забезпечується і відтворюється діяль-
ність людей (Е. Маркарян); система зразків поведі-
нки, що відтворюється при зміні поколінь, свідомо-
сті людей, а також предметів і явищ у житті суспі-
льства (І. Зимняя).
Культурологічний підхід (Г. Балл, М. Бах-
тін, І. Бех, Є. Бондаревська, В. Гриньова, О. Савче-
нко та ін.) визнає «епіцентром людину, яка пізнає і
творить культуру шляхом діалогічного спілку-
вання, індивідуальної і колективно-мовленнєвої
творчості; забезпечує особистісно-смисловий роз-
виток дитини, підтримує індивідуальність, унікаль-
ність і неповторність кожної дитячої особистості,
спираючись на її здатність до самозміни і культур-
ного саморозвитку» (Є. Бондаревська).
На думку В. Кононенка, вивчення історії і ку-
льтури України, традицій, звичаїв, вірувань народу
стає неодмінною умовою оволодіння – навіть пер-
винного – українською мовою як втіленням націо-
нально-культурного чинника. Джерельна база етно-
лінгвістичних студій виключно багата й різномані-
тна. У коло національно орієнтованої лексики, що
складає основу етнолінгвістичних спостережень,
входять тематичні групи слів, що відбивають умови
життя, особливості світобачення й світосприй-
мання українців, відтворюють загальну картину їх-
ніх поведінкових стереотипів [2, с. 48]. На переко-
нання вченого, народна фразеологія найбільш яск-
раво відображає національне специфічне в мові,
вносить у лінгвістичну «картину світу» ті елементи,
що найповніше характеризують життя кожного на-
роду [2, с. 52]. Ураховуючи рекомендації В. Коно-
ненка, мовленнєва підготовка дітей старшого до-
шкільного віку до навчання у школі насамперед пе-
редбачала проведення серії занять про Мову як ді-
єву особу («Мої друзі з країни Мови», «Як Мова то-
варишує з Мовленням», «Мої чарівні слова»,
«Слово до слова – ось моя мова!», «Ознайомлення
із фразеологізмами», «Влучні вислови» та ін.), що
дозволяло дітям вільно спілкуватися між собою.
У мовленнєвій підготовці ефективними є такі
розвивальні діалогові технології [3]:
Do'stlaringiz bilan baham: