Бердянського державного педагогічного університету

Віталій Романченко,
5 курс соціально-гуманітарного факультету.
Наук. керівник: к.іст.н., доц. Т. К. Захарченко
КОЛАБОРАЦІОНІЗМ ТА РУХ ОПОРУ У КРАЇНАХ ЄВРОПИ І АЗІЇ
ПІД ЧАС ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ (1939 – 1945 рр.)
Відтворення повної і об'єктивної історії Другої світової війни як і раніше залишається найважливішим завданням української та зарубіжної історичної науки. Лише нещодавно, з відкриттям раніше недоступних для дослідників архівів, звільненням історичної науки від політичного тиску з'явилась можливість обговорювати багато “закритих” раніше історичних проблем. Однією з них, поза сумнівом, є тема колабораціонізму та руху опору під час Другої світової війни. Політизація історичної науки за часів СРСР призвела до гіперболізації ролі руху опору та приниженню ролі колабораціонізму під час Другої світової війни, навіть станом на 2011 р. дані теми є малодослідженими (особливо, стосовно Азії) та міфологізованими. Однак, враховуючи суспільний інтерес до проблем Другої світової війни (наприклад, дискусії стосовно УПА, 14-ої дивізії військ СС “Галичина”, РОА, злочинів партизанських формувань), перед історичною наукою стоїть актуальне завдання об’єктивного висвітлення проблем колабораціонізму та руху опору під час Другої світової війни.
Метою даного дослідження є систематизація, з’ясування основних закономірностей, форм і методів створення й діяльності колабораціоністських формувань та руху опору у країнах Європи та Азії під час Другої світової війни. У відповідності до мети визначено такі завдання: проаналізувати стан та ступінь дослідження обраної теми в історіографії, визначити рівень і повноту її джерельного забезпечення; визначити соціально – політичні передумови співпраці громадян окупованих країн Європи та Азії з окупаційним режимом; прослідкувати та проаналізувати процес формування і організації збройних формувань колабораціоністів, партизанських частин та підпілля протягом Другої світової війни; показати специфічний характер і загальні особливості діяльності колабораціоністських формувань та руху опору в Європі та Азії; визначити причини піднесення, чи спаду рівня участі колабораціоністів та партизан у бойових діях на різних етапах Другої світової війни, інтереси та цілі різних національних груп. Проблеми даного дослідження висвітлено у працях І. Можейко “Западный ветер – ясная погода” [3], “История Китая” А. Меликсетова [1] (стосовно колабораціонізму та руху опору в Азії); особливості колабораціонізму та руху опору у Європі висвітлено у працях С. Дробязко, А. Каращука, А. Боляновського, К. Александрова, Б. Соколова [4], Б. Ковалева [2]. Ці праці, на нашу думку, позбавлені тенденційності, тому синтез матеріалу дозволить ґрунтовно висвітлити та проаналізувати дану проблему.
Колабораціонізм як співпраця громадян окупованої території з адміністрацією та військами країни-окупанта у роки Другої світової війни був визначальним чинником для ефективного проведення окупаційної політики, а також допоміжною силою збройних сил Німеччини та Японії. Дана співпраця ґрунтувалась як на політичному рівні (про німецький уряд Франції – т. зв. “режим Віші”, Незалежна Держава Хорватія, Локотська Республіка у Росії, республіка Сало в Італії, Менцзян, Манчжоу-Го та режим Ван Цзинвея у захопленій японцями частині Китаю [1]), так і на військовому (іноземні легіони Вермахту, поліцейські шуцманшафт – батальйони, дивізії Ваффен – СС, Збройні сили Комітету Звільнення Народів Росії (в історіографії часто використовується термін “власівці”), УНА) [4]. До причин колабораціонізму можна віднести як прагнення окремих осіб пристосуватись до нової влади, так і бажання відновити національну державність (народи Балтії, хорвати, українці), або ж протистояти тоталітаризму (Російська Визвольна Армія) [2].
Рух опору як спротив політиці окупації активно розвивався протягом Другої світової війни за декількома напрямами: як підпілля, так і партизанські частини, як націонал – демократичного, так і соціалістичного спрямування (демократичний, комуністичний, націоналістичний). До визначних прикладів руху опору відносимо діяльність руху “Вільна Франція” Ш. де Голля, Народно-визвольну Армію Югославії Б. Тіто, польську Армію Крайову, радянський партизанський рух (під командуванням Центрального штабу партизанського руху на чолі з П. Пономаренко), УПА, балтійських “лісових братів”, Народно-визвольну армію Греції, партизанські частини Італії, Китаю, Антияпонську Армію Народів Малайї [3]. Таким чином, колабораціонізм та рух опору у роки Другої світової війни являли собою різнобічну реакцію народів на окупацію їх земель військами інших держав, що виявилась у різних формах боротьби поневолених народів за національне звільнення і державність, або ж, у контексті деяких проявів колабораціонізму, з елементарною метою пристосуватись до нової влади.