Бердянського державного педагогічного університету

Олена Дзюба,
5 курсу Інституту філології та соціальних комунікацій.
Науковий керівник: к.пед.н., доц. О. І. Попова
ДІАЛЕКТНА ЛЕКСИКА НА ПОЗНАЧЕННЯ ПРЕДМЕТІВ ПОБУТУ
ЯК ОБ’ЄКТ ЛІНГВІСТИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ
Останнім часом у мовознавстві, зокрема в українському, активізувалася робота в галузі діалектної лексикології. Це закономірно, оскільки діалектна лексика допомагає з’ясувати питання, пов’язані з історією мови, виявити закони її функціонування на різних етапах розвитку, адже “при всій очевидності змін у словниковому складі мови лексична система зберігає такі ж архаїчні риси, які часто несуть більшу інформацію, ніж релікти інших структурних рівнів” [3, с. 3]. Ареальний аспект вивчення лексики діалектів є традиційним у діалектологічних дослідженнях багатьох мовознавчих шкіл. Це зумовлено не тільки тим, що просторова характеристика діалектного слова – одна з невід’ємних, об’єктивних ознак його буття, але й тим, що ареологічний аналіз лексики діалекту має велике значення для розв’язання питань регіональної лексикології й діалектології, а також інших розділів мовознавства [1, с. 17]. Метою нашого дослідження було з’ясувати особливості діалектної лексики на позначення предметів побуту жителів Бердянського району. Завдання, які необхідно розв’язати для досягнення мети: шляхом різних методів виявити й описати діалектні слова, які позначають різні предмети побуту в мовленні жителів Бердянського району; зазначити їх фонетичні особливості. Вивчення фактичного матеріалу, здійснюване в діахронічному та синхронічному аспектах, зумовило застосовування як основних методів лінгвістичного опису й порівняльно-зіставного, так і допоміжних – компонентного, семасіологічного та стилістичного аналізу.
Як зазначає П. Гриценко, “лексика порівняно з іншими структурними рівнями говорів у східнослов’янській діалектології має найтривалішу історію вивчення” [2, с. 6]. На думку вченого, історія розвитку вітчизняних досліджень діалектної лексики характеризується не лише значним розширенням джерельної бази, прийомів і методів вивчення словникового складу народних говорів, а й змінами поглядів на роль лексики в розв’язанні центральних питань діалектології, зокрема у з’ясуванні діалектного членування, встановленні ґенези говорів. У процесі дослідження суцільна вибірка лексем на позначення предметів побуту супроводжувалася контекстологічним аналізом, за допомогою якого значення відповідних слів встановлювалося в умовах реального мовленнєвого вжитку. Призбирування фактичного матеріалу в польових умовах здійснювалося такими методами: вільна бесіда-діалог з інформаторами, відповіді інформаторів на поставлені запитання, запис суцільного тематичного тексту бесіди або розповіді технічними засобами з наступним виявленням діалектизмів. Головним джерелом дослідження було сучасне усне розмовне мовлення жителів Бердянського району. Проведено як відсторонене, так і включене спостереження за їх мовленням, а також інтерв'ювання за спеціальною програмою (як допоміжне). Основними в роботі були тексти розмовно-побутового мовлення, що не порушувало стилістичної рівноцінності зібраного матеріалу.
Нами виявлено низку діалектизмів і з’ясовано їх фонетичні особливості, зокрема: заступлення приставного [і] звуком [и] та [о] в слові ор|жа; функціонування [х] замість [ф] у варіанті х|рук(х)та; вживання /р// перед /а/ на початку та в середині складу (гр/ад, |р/ама); форми іменників Р.в. одн. ІІІ відміни на -и(соли) та іменників ІV відміни коти|н/ат, курч'и|н/ат; фарингальний [г] на місці [к] (га|лош); афереза в запозичених словах (стру|мент); гіперизми то|ч'анка, опа|рати і випадки фонетично невмотивованого переходу [о], [е] в [і] в закритих і відкритих складах (|дохт/ір, с/і|ло); епентеза [н] м|н/асо. Отже, у процесі дослідження нам довелося взяти за основу монографічний опис. Це дало можливість одержати більш повну різнобічну емпіричну інформацію про об'єкт дослідження, його структуру, внутрішні зв'язки.