|
ЛІТЕРАТУРА
1. Білич Т. А. Світогляд Г. Сковороди / Т. А. Білич. – К. : Вид. Ун-ту, 1998. – 112 с.
2. Калюжний А. Е. Філософія серця Г. Сковороди / А. Е. Калюжний // Сковорода Г. Ідейна спадщина і сучасність / відп. ред. І. П. Стогній. – К., 2003. – С. 642–659.
Анастасія Сідєльнікова,
4 курс соціально-гуманітарного факультету.
Наук. керівник: ст.викл. С. С. Баханова
ТВОРЧІСТЬ Г. СКОВОРОДИ В КОНТЕКСТІ КУЛЬТУРИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XVIII СТОЛІТТЯ
Ліквідація козацького устрою, зруйнування Запорізької Січі і перетворення Лівобережної України на звичайну провінцію Російської імперії мало негативний вплив на духовне українське життя. Перебування Правобережної України у складі Польщі сприяло латинізації релігійної художньої культури, хоча цей процес уповільнився у зв’язку з поділами Польщі і включенням українських земель до складу Російської імперії. Та, незважаючи на те, що землі України були поділені між іноземними державами, які проводили політику асиміляції, наша національна культура розвивалася як єдине ціле. У цей період церква втрачає свою провідну роль у розвитку культури. Суттєво змінилася соціальна структура представників культури. Мета роботи – зясувати особливості розвитку української культури в другій половині ХVІІІ століття та охарактеризувати діяльність видатного діяча цієї доби – Григорія Сковороди. У роботі використано теоретичні праці вчених: Д. Багалія, Ю. Барабаша, Т. Бовсунівської, Л. Гнатюк, В. Горського, І. Іваня, Н. Горбача, М. Кошуби, А. Калюжного, І. Куташа.
Друга половина ХVІІІ століття характерна тим, що українська культура зберегла основні риси, що сформувалися в попередні часи. Водночас у ній зявились нові ознаки, поява яких була зумовлена умовами політичного та культурного розвитку українського суспільства. Політичними факторами, що позитивно впливали на українську культуру були: існування власної держави – Гетьманщини, перетворення старшини на привілейовану соціальну верству, суттєве збільшення української етнічної території за рахунок заселення Південної України і Слобожанщини, обєднання більшості українських земель у складі Російської імперії. Провідними тенденціями культурно-історичного розвитку українського суспільства стало подальше набуття культурою світських ознак, а також утвердження такого мистецького стилю, як бароко, – особливої культурно-історичної доби у Європі наприкінці ХVІІ – на початку ХVІІІ століття.
На українську культуру також вплинули ідеї Просвітництва, такі, зокрема, як обстоювання свободи особистості й засудження кріпосництва. Українська культура розвивалася за складних умов: тривав процес русифікації, негативного ставлення російського уряду до української культури; заборона Катерини ІІ викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії; вилучення Синодом з усіх шкіл українські букварі; на Лівобережжі і Слобожанщині всі заклади освіти під тиском влади поступово перейшли на російську мову викладання; продовжувався виїзд представників інтелектуальної еліти з українських земель до Росії. Григорій Сковорода увійшов в історію культури українського народу як видатний оригінальний філософ-гуманіст, письменник-демократ. Його праці є життєдайним джерелом, з якого черпатиме наснагу ще не одне покоління. Його діяльність припадає на другу половину ХVІІІ ст. Письменник у своїх творах розвивав цілий комплекс ідей, актуальних не лише для свого часу. Багатогранна філософська й лірична творчість Г. Сковороди – це остання ланка в перехідному періоді від давньої української літератури до нової. Г. Сковорода був всебічно обдарованою людиною-філософом, музикантом, знавцем античності й середньовіччя, володів кількома мовами, постійно вчився, поглиблював свої знання, передаючи їх учням, близьким, знайомим, випадковим слухачам. Мандруючи Україною і світом, письменник цікавився життям, звичаями, мистецтвом, віруваннями інших народів.
Творчість Г. Сковороди, його ідеї демократизму та гуманізму знайшли відображення у творах І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, Є. Гребінки, Т. Шевченка, набравши нової сили й змісту. Високо цінили Григорія Савича видатні письменники. Іван Франко писав, що Сковорода був “цілком новим явищем в українській літературі з погляду освіти, широти поглядів і глибини думок”. Лев Толстой захоплювався його творами і єдністю життя та проповідуваних ним ідей. Своєю творчістю Сковорода підсумував найвищі досягнення давнього українського письменства. Він був митцем зі своїми власними поглядами на життя. За словами Каменяра, він є найвидатнішим за своєю індивідуальністю поетом у староруській і давній українській літературі на величезному проміжку часу – від автора “Слова о полку Ігоревім” до Котляревського й Шевченка. Як прозаїк Г. Сковорода підвів давню українську прозу до тієї межі, за якою відразу поставала нова українська література. Художня проза Г. Сковороди – це збірник “Басні харковскія”. Його байки допомагали в пошуках істини, були спрямовані на викриття суспільних вад, підносили дух громадянської гідності, засуджували самодурство, кар'єризм, чинопочитання. Просвітницькі ідеї Григорія Сковороди не являють собою традиційно строго логічну, чітко категоріально визначену систему знання. Філософа не цікавлять усталені богословські традиції, поняття та принципи. Своє вчення Сковорода розробляє на основі власного світосприймання, відчуття та буття. Тому працям мислителя притаманне складне переплетіння художніх і міфологічних образів, релігійних символік, філософських, природничонаукових, політичних, етичних, релігійних понять, котрі трансформуються крізь авторське світовідчуття. Це виділяє праці Сковороди з-поміж інших. Мислитель передає свій світогляд, власні шукання, особистий досвід осягнення й збагнення мети людського життя.
Do'stlaringiz bilan baham: |
