Scientific Collection «InterConf», (39): with the Proceedings of the 8th International Scientific and Practical Conference «Science and Practice: Implementation to Modern Society» (December 26-28, 2020) at Manchester, Great Britain

Лимар Вікторія Геннадіївна 
курсант 
Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Україна 
 
ПОЛІТИЧНА КРИЗА ЯК ДЖЕРЕЛО ІНТЕНСИФІКАЦІЇ
МОДЕРНІЗАЦІЇ ПОСТКОМУНІСТИЧНИХ КРАЇН 
Трансформаційні процеси країн колишнього соціалістичного табору, не 
зважаючи на надмірну кризовість, яка в частині з них зумовила військові 
конфлікти, відбуваються в рамках тенденцій політичного розвитку сучасного 
світу до встановлення демократії. Згідно зі звітом «Свобода у світі – 2017», що 
щорічно готує міжнародна неурядова організація “Freedom House” за підсумками 
оцінювання рівня демократичного розвитку, на сьогодні 10 соціалістичних 
держав мають статус «вільної» (free), 10 – «частково вільної» (partly free) та 7 – 
«не вільної» (not free) [1]. 
Важливими особливостями процесу трансформації посткомуністичних 
країн, що відіграють ключове значення для його успішності є врахування впливу 
на її розвиток міжнародних, економічних та культурних чинників. Це 
безпосередньо пов’язано з тим, що в цих країнах відбувалась трансформація не 
авторитарного режиму, а комуністичного тоталітарного, для якого властиво 
поширювати контроль не тільки на політичну систему суспільства, а й на всі 
інші. Його визначальною рисою є всезагальний контроль над усіма сферами 
суспільного життя, що зумовлює ключові відмінності цього транзиту на відміну 
від авторитаризму, який в умовах обмеженого плюралізму в різних суспільних 
сферах, а особливо в економічній та культурній, значно спрощує процес 
консолідації суспільства, встановлення демократичних норм та правил, а також 
сприяє формуванню демократичної культури та традицій. 
Одноманітність у політичній сфері тоталітарних суспільств, державна 
власність на засоби виробництва, існування єдиної ідеології та заборона 

---

SCIENTIFIC COLLECTION «INTERCONF» | № 3(39)
754 
релігійних організацій, неможливість існування громадських організацій, 
непідконтрольних державі, протягом тривалого часу (за винятком нацистської 
Німеччини) створили певною мірою унікальну ситуацію в умовах транзиту та 
значно посилили рівень його кризовості. Фактична абсолютна монополія 
протягом семи десятиріч зумовила зникнення будь-якого плюралізму у всіх 
сферах життя суспільства. В таких умовах, на відміну від авторитарного режиму, 
модернізація відбувається не тільки політичної системи, а й у всіх інших сферах 
суспільного життя: монопольне становище одних організацій змінюється 
плюралізмом. Саме ці особливості зумовили сутнісні структурні відмінності у 
процесі транзиту посткомуністичних країн, що своєю чергою має ключове 
значення у процесі врегулювання політичних криз. 
Однією з ключових проблем, характерних для більшості країн колишнього 
СРСР, стала втрата національної ідентичності та формування специфічної 
культури “радянської людини”. Це безпосередньо суперечило класичній моделі 
динамічного переходу, сформульованій американським політологом Д. Растоу, 
який висунув єдину необхідну попередню умову успішності транзиту: стан 
національної єдності, який передбачає, що значна більшість громадян країни 
повинні безумовно визнавати, до якої політичної спільноти вони належать [2].
Ряд сучасних дослідників трансформаційних процесів, аналізуючи досвід 
модернізації посткомуністичних країн, піддали критиці класичне розуміння 
процесу модернізації, зокрема його трьохетапність; інституціоналізацію 
демократичного механізму влади шляхом договорів та пактів; можливість 
встановлення демократії шляхом революційних переходів (революція зверху). 
Неоднозначність та необхідність перетворень у всіх сферах суспільного життя 
для колишніх країн соціалістичного табору зумовили необхідність детального 
розгляду цього питання, а низка дослідників запропонували виокремити його в 
окремий напрям досліджень.
Польський дослідник Є.Мачкув, зокрема, пропонує застосовувати термін 
“трансформація” відносно перетворень, що відбуваються у декількох сферах 

---

 SCIENCE AND PRACTICE: IMPLEMENTATION TO MODERN SOCIETY
755 
суспільного життя, які є характерними для колишніх соціалістичних країн, на 
противагу “переходу”, що передбачає зміну авторитарного політичного режиму 
на демократичний за прикладом країн Латинської Америки [3]. Є. Мачкув 
відзначає, що для процесу трансформації посткомуністичних країн не 
характерна трьохетапність: переважна більшість цих країн не проходили 
лібералізацію. Крім того, він зауважує, що у більшості країн у процесі 
трансформації наявний у різних формах та розмірах авторитаризм: тимчасовий 
(залишковий), перехідний (транзитний) та інституалізований [4]. 
З. Бжезінський запорукою успішності швидкого та всеохоплюючого 
процесу модернізації вважає наявність суб’єктивних та об’єктивних чинників: 
харизматичного лідера, готового здійснити зміни, регіональної мережі 
опозиційної організації та охоплення нею усіх верств населення, підтримки 
опозиції релігійними організаціями, дрібної приватної промисловості, а також 
підтримки діаспори [5].