|
Ібрагімова Уляна Азарівна
здобувач освіти 4 курсу
Комунальний заклад «Харківська гуманітарно-педагогічна академія»
Харківської обласної ради, Україна
ВИХОВНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ВИВЧЕННЯ УСНОЇ НАРОДНОЇ
ТВОРЧОСТІ У ПРОЦЕСІ ФАХОВОЇ ПІДГОТОВКИ
МАЙБУТНЬОГО ФІЛОЛОГА
Згідно із Законом України «Про освіту» метою освіти є всебічний розвиток
людини як особистості та найвищої цінності суспільства, її талантів,
інтелектуальних, творчих і фізичних здібностей, формування цінностей і
необхідних для успішної самореалізації компетентностей, виховання
відповідальних громадян, які здатні до свідомого суспільного вибору та
спрямування своєї діяльності на користь іншим людям і суспільству, збагачення
на цій основі інтелектуального, економічного, творчого, культурного потенціалу
українського народу, підвищення освітнього рівня громадян задля забезпечення
сталого розвитку України та її європейського вибору [1].
Сучасна науково-фольклористична думка засвідчує глибокий інтерес
дослідників до фольклорно-етнографічного простору українського народу.
SCIENCE AND PRACTICE: IMPLEMENTATION TO MODERN SOCIETY
879
Наскрізною ідеєю фольклористичних робіт є необхідність збереження того, що
маємо передати нащадкам у спадок: повагу і любов до своєї землі, до мови,
культури, звичаю, щоб залишатися народом, а не просто населенням. Адже
фольклор – глибоко демократичне мистецтво, згусток колективної думки і
почуттів, носій чеснот та ідеалів.
На наш погляд, вивчення фольклору набуває у зв’язку з цим неабиякого
значення, адже серед національних духовних цінностей українців він є
унікальним феноменом – своєрідною художньо-філософською основою, на якій
базується вся система збагачення інтелекту дитини; він відтворює зв’язки
нашого народу з навколишнім світом на різних етапах його історичного поступу.
Також є найважливішою підвалиною національної самосвідомості, засобом
соціалізації людини в народній культурі. Відповідно ця проблема є актуальною
з точки зору виховного потенціалу її у процесі фахової підготовки майбутнього
філолога.
Фольклор - енциклопедія життя народу, його духовності; невичерпне
джерело натхнення для письменників, учених усіх часів та епох.
Найкращі твори великих поетів усіх країн сягають корінням скарбниці
творчості народу, незмірно різноманітної, чистої й мудрої. Усна народна
творчість завжди була супутником дітей, оскільки найкраще відповідає їх
психології.
Саме у фольклорних формах К. Ушинський бачив «кращий засіб привести
дитину до живого джерела народної мови», надаючи фольклору великого
значення не лише з погляду дидактики, а ще більшою мірою – з погляду
виховання, бо кожний малий жанр творчості відображає життя народу в його
історичному розвитку [2, с.66 - 67].
Зауважимо, що питання формування та становлення вітчизняної науково-
дослідницької думки щодо збирання, вивчення, збереження та популяризації
української народнопісенної творчості в Україні є досить актуальним і на
сьогодні.
SCIENTIFIC COLLECTION «INTERCONF» | № 3(39)
880
Нині проблема поглибленого вивчення української культури, логіки
розвитку окремих історичних періодів певною мірою загострилися. Науковці
пов’язують це насамперед із необхідністю формування нового бачення, місця та
ролі української фольклористики в процесі усвідомлення та виховання
національної ідентичності [3, с.74]. Вивчення ж збирацької діяльності
українського фольклору взагалі і народнопісенної творчості українців зокрема
була й залишається однією з пріоритетних дослідницьких проблем.
Серед учених ХІХ–ХХ століття можна назвати низку видатних постатей, які
не залишалися осторонь питання збирання, дослідження, дбайливого збереження
та популяризації культурної спадщини українців: М. Костомаров, Ф. Колесса,
В. Антонович, Б. Грінченко, М Максимович, К. Квітка, М. Грушевський,
М. Драгоманов, П. Куліш, С. Людкевич, О Огоновський, М. Сумцов, О. Пипін та
інші дослідники. Вони порушували у своїх розробках чимало проблемних питань
історії розвитку української народної творчості.
Зауважимо, що, на думку дослідників, у другій половині ХХ століття у
фольклористиці стався певний злет, що пов’язаний із появою значної кількості
інформативних,
змістовно-важливих,
досліджень
українських
учених
(Л. Баженов, О. Боряк, М. Загайкевич, Н. Костюк та ін.). У їх працях осмислено
збирацьку, дослідницьку і популяризаторську діяльність багатьох видатних
фольклористів минулого.
Серед наукових студій, які стосуються цієї теми, більша частина праць
присвячена проблемі реалізації педагогічного й виховного потенціалу фольклору
в практиці роботи шкіл, позашкільних закладів, будинків культури та мистецтв,
використання національних традицій як важливих засобів музично-художнього,
морально-естетичного, творчого виховання учнів у процесі їх навчальної
діяльності та дозвілля. Серед науковців можна виокремити праці В. Давидюка,
Т. Бакіної, О. Дея, М. Грицай, Л.Дунаєвської, М. Лановик, Л. Іваннікової,
В. Мільченко, Н.Данилюк, Л. Осадченко, які досліджували усну народну
творчість у різних аспектах її вивчення.
SCIENCE AND PRACTICE: IMPLEMENTATION TO MODERN SOCIETY
881
Збирачі
фольклору
М.
Хасанський,
О. Афанасьєв-Чужбинський,
О. Бодянський, О. Кольберг, А. Коціпинський, І. Манжура, М. Маркевич,
О. Потебня, І. Рудченко, П. Сокальський, П. Чубинський, Л. Єфремова та багато
ін. уклали хрестоматії з усної народної творчості.
Серед методистів, які досліджують особливості вивчення фольклору в
школі, можна згадати І. Вікторенко, О. Губенко, О. Скіпакевич. Ці практики
вивчають проблеми формування пізнавальної активності школярів засобами
усної народної творчості – неоціненного історичного й культурного надбання:
прислів’їв, легенд, пісень, переказів на уроках української літератури в середніх
класах, освоюють нові технології вивчення малих фольклорних жанрів і
пояснюють методику їх проведення.
Відтак, можна впевнено стверджувати, що у якості основних принципів,
якими керувалися фольклористи у справі дослідження народної творчості за
основу покладено принцип усвідомлення цінності та самобутності українських
мелодій поза обробкою; формування науково-етнографічної методики збирання
та вивчення народної музичної творчості; акцент на комплексному дослідженні
зразків фольклору, яке вимагає:
а) точного і ретельного запису нотного матеріалу, збереження автентичних
рис мелодії; б) визначення жанрової природи; в) запису існуючих варіантів
пісенного зразка, як текстових, так і музичних; г) збереження мовних діалектів
та інших особливостей тексту;
Таким чином, зважаючи на вищесказане, можна зробити висновок, що
розвиток фольклору ніколи не припинявся й не припиниться. Народне поетичне
слово реагує на все, що діється в нашому житті, дає свою оцінку подіям, явищам
і особам, інколи відмінну від офіційного трактування. І в наші дні, коли
активізується проблема національно-патріотичного виховання, коли актуальна
тема збереження територіальної й духовної цілісності, процес творення
фольклорних зв’язків триває, тому є глибоким підґрунтям для втілення у процесі
фахової підготовки майбутнього філолога.
SCIENTIFIC COLLECTION «INTERCONF» | № 3(39)
882
Do'stlaringiz bilan baham: |
