Scientific Collection «InterConf», (39): with the Proceedings of the 8th International Scientific and Practical Conference «Science and Practice: Implementation to Modern Society» (December 26-28, 2020) at Manchester, Great Britain

Бурдонос Людмила Іванівна 
кандидат економічних наук, доцент, доцент кафедри фінансів, обліку і оподаткування 
Університет Григорія Сковороди в Переяславі, Україна 
 
ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
НАУКИ ТА НАУКОВО-ТЕХНІЧНИХ РОБІТ З МЕТОЮ 
ЗАСТОСУВАННЯ У ВІТЧИЗНЯНИХ УМОВАХ 
 
Анотація. У статті висвітлено особливості фінансового забезпечення науки 
та науково-технічних робіт у зарубіжних країнах. Запропоновано шляхи щодо 
покращення розвитку фінансового забезпечення науки та науково-технічних 
робіт в Україні на прикладі зарубіжних країн. 
Ключові слова. Наука, науково-технічні роботи, інтеграція освіти і науки, 
фінансове забезпечення, фінансове регулювання. 
Несприятливим фактором для розвитку науки та наукової діяльності в Україні 
є чинна система її фінансового регулювання. Система податкових стимулів НДДКР 
в Україні є недієвою. Вона обмежується тим, що державні наукові установи, які 
виконують наукові та науково-технічні роботи на замовлення держави, не 
сплачують ПДВ. Решта наукових установ та підрозділів сплачують податки на 
загальних підставах. Скасовувати обов'язкові платежі і збори з НДДКР не можна, 
однак сплату ПДВ цілком логічно було би скасувати, що дало би можливість 
виконавцям отримати близько 55% суми оплати за НДДКР. 
Завдяки збереженню успадкованого високого рівня наукового потенціалу 
України, підтримки інтеграції сфери науки у світовий науковий процес, 
зберігається високий попит іноземних замовників на дослідження і розробки 
науковців України. Так, протягом 2010-2015 рр. від них надходило понад 20% 
загального фінансування НДДКР (2010 р. – 23,3%, 2013 р. – 26,2%,
2015 р. – 21,4%)[5, с. 101].

---

SCIENTIFIC COLLECTION «INTERCONF» | № 3(39)
414 
Важливим фактором, що обумовлює активність НДДКР у країні, є система 
перерозподілу фінансових ризиків від інвестування в наукові розробки. Він 
переважно впливає на приватне інвестування НДДКР. При його здійсненні 
інвестор розраховує отримати в подальшому прибуток від виконання НДДКР 
шляхом перепродажу чи комерціалізації їх результатів на ринку. Зрозуміло, у 
такому разі існує ризик, що результати розробки: 
1) не відповідатимуть початковим вимогам; 
2) їх не вдасться комерціалізувати через поганий розрахунок інвестора або 
зміну ринкових обставин. 
З метою активізації підтримки приватними інвесторами наукової діяльності 
в цій сфері потрібно: 
1)сприяти розвиткові інфраструктури фінансово-кредитного ринку, 
зокрема, венчурних компаній, фондових бірж, інвестиційних фондів; 
2) законодавчо врегулювати питання банківської сек'юритизації активів; 
3) стимулювати населення до зацікавленості у придбанні цінних паперів.
Загалом, потрібно визнати, що американський досвід розвитку сфери 
НДДКР, особливо у сфері інформаційних технологій, є найбільш передовим у 
світі. Якщо ми хочемо прискорити темпи розвитку НДДКР в Україні, його 
потрібно врахувати, зваживши на виявлені недоліки та українські особливості. 
Фактором, що суттєво впливає на активність інвестування в НДДКР,
є взаємовідносини із закордонними інвесторами. Розподілимо їх на
дві групи: 
1) проведення спільних міжнародних наукових досліджень; 
2) аутсорсинг наукової діяльності, тобто здійснення наукових досліджень за 
межами країни розташування центрального офісу фірми. 
Перший вид більш притаманний науковим дослідженням, що інвестуються 
за рахунок публічних коштів країн, зацікавлених у його результатах. Переважно 
це фундаментальні та прикладні наукові дослідження, пов'язані із 
співробітництвом двох або більшої кількості країн у різних галузях наук. 

---

 SCIENCE AND PRACTICE: IMPLEMENTATION TO MODERN SOCIETY
415 
Загалом, поліпшенню ситуації у сфері міжнародної наукової діяльності в 
Україні має сприяти реалізація низки заходів: 
1) потрібно розробити та ухвалити державну програму розвитку 
міжнародної наукової співпраці України; 
2) в її рамках треба відрегулювати питання, пов'язані зі створенням 
науково-інтелектуальних комплексів при ЗВО та наукових установах; 
3) забезпечити сприятливу систему державного регулювання міжнародних 
наукових досліджень, особливо технологічного характеру, на замовлення 
зарубіжних фірм; 
4) розробити систему сприяння участі вітчизняних науковців у 
міжнародних грантах; 
5) створити передумови для інтеграції вітчизняної науки та освіти шляхом 
активізації наукових досліджень у ЗВО, створення дослідницьких університетів, 
наукова школа яких буде відомою за кордоном. 
Ідея інтеграції освіти та науки коренями сягає німецького вченого і державного 
діяча Вільгельма Гумбольдта. Саме він на початку XIX ст. запропонував відмовитися 
від концепції університету як тільки навчального центра і депозитарію знань і 
перейти до концепції "єдність навчання і наукових досліджень", об'єднавши в одних 
інституціональних рамках університету ці дві функції: 

за ролями (професор повинен не тільки вчити, а й займатися 
дослідженнями, бути лідером у науковій праці; 

фінансово (викладання і дослідницька робота повинні фінансуватися з 
одного "казана"; 

організаційно 
(обидва види 
діяльності протікають 
в одних 
університетських стінах). 
Фінансування ж процесів навчання і наукової діяльності повинне 
здійснюватися роздільно навіть у самому процесі співробітництва цих сфер. 
Розподіл коштів на ці види діяльності мав регулюватися поза організацією – ЗВО 
або НДІ. 

---

SCIENTIFIC COLLECTION «INTERCONF» | № 3(39)
416 
Зарубіжний досвід доводить, що необхідне обов'язкове державне регулювання 
та широкомасштабне стимулювання цього процесу в першу чергу через відповідні 
урядові програми, започатковані на конкретному механізмі підтримки. 
У міністерствах зарубіжних країн нині проходить паралельне формування 
різних структур інноваційно-підприємницького типу, що й обумовлює появу 
перших ознак конкуренції у сфері розповсюдження впливу на інноваційно 
активну частину виробництва. Економічним стимулом цієї конкуренції є 
природне бажання зайняти домінуюче положення в обслуговуванні наукових 
потреб промисловості з формуванням у кінцевому підсумку стійких потоків 
позабюджетних надходжень від госпдоговірної діяльності, а політичним 
стимулом є набуття статусу на просторі міжгалузевої взаємодії, який 
підтверджує значущість відповідного державного інституту щодо виділення 
додаткових суспільних засобів підтримки. 
На прикладі США ми дослідили проблему ролі наукових досліджень у 
формуванні нової економіки. Вища освіта, університетська наука відіграють 
пріоритетну роль у національній економіці США, впливають на стан і 
подальший розвиток промисловості, науки, культури, в кінцевому результаті 
добробут країни і її становище у світі [1, с. 102 
Основним джерелом фінансування дослідницьких університетів в США 
являється плата за навчання, яка існує в усіх ЗВО. За обсягом вона являється 
головним джерелом. У приватних ЗВО плата за навчання складає 30-40% 
надходжень до бюджету ЗВО, у державних ЗВО – 20-25%. Державні 
університети (які, як правило підпорядковані регіону, а не державі) також 
отримують прямі асигнування від регіону, які складають четверту частину 
доходів ЗВО. Важливо зазначити, що ці узагальнення носять не обов’язковий 
характер, так як університети досить кардинально відрізняються один від іншого 
за всіма параметрами, включаючи фінансування [2, с. 45].
Звертає на себе увагу також і значна частина в доходах університету коштів 
державного бюджету. Мова йде про два джерела. Перше джерело пов’язане із 

---

 SCIENCE AND PRACTICE: IMPLEMENTATION TO MODERN SOCIETY
417 
прямими надходженнями коштів у формі грантів на науково-дослідницьку 
роботу, розподілених на конкурсній основі. Гранти отримують також відомі 
науковці, які працюють у ЗВО. Наприклад, у США такі гранти ЗВО отримують 
під конкретні проекти індивідуальних дослідників від багатьох незалежних один 
від іншого федеральних органів влади (наприклад, Комітет з енергетики може 
видати грант на деякі дослідницькі проекти, в галузі атомної енергії; основні 
федеральні агентства, які надають гранти, − Національний науковий фонд і 
Національний Інститут здоров’я; гранти надають також такі фонди, як Форда або 
Рокфеллера) [3, с. 81].
Таким чином, значна частина фундаментальних наукових досліджень 
фінансується за рахунок коштів федерального уряду, ця стаття витрат може 
складати близько 25% надходжень коштів до університету. 
Друге важливе джерело доходів університету – надання освітніх кредитів. 
До надання освітніх кредитів долучаються банківські установи. Кошторис 
вартості навчання обов’язково включає в себе вартість наукових досліджень, які 
є складовою навчального процесу. 
Третє джерело фінансових ресурсів дослідницьких університетів це 
залучення благодійних коштів від бізнес-структур і приватних осіб. Тут є три 
складові залучення благодійних коштів – надання стипендій студентам, грантова 
підтримка наукових досліджень, оновлення матеріально-технічної бази. 
Четверте джерело фінансового забезпечення пов’язано із діяльністю 
асоціацій випускників університетів, які не тільки відстежують життєві 
траєкторії випускників, але і проводять з ними роботу, щодо фінансової 
підтримки університетів. 
П’яте джерело фінансового забезпечення дослідницьких університетів 
пов’язане із отриманням доходів від продажу продуктів і послуг (продаж 
футболок із символікою університету, доходи від платних парковок, продажу 
ліцензій на відкриття кафе-ресторанів та інших торгівельних закладів на 
території університету). 

---

SCIENTIFIC COLLECTION «INTERCONF» | № 3(39)
418 
1. Витрати на НДДКР провідних економічно розвинутих країн світу виросли, 
але змінювались різними темпами. В США і Великій Британії були нетривалі 
спади у витратах на дослідження. За період 1975-2005 рр. витрати на НДДКР в 
США зросли в 8,2 рази, у Франції – у 17,8 рази, у Японії – у 18 раз [3, с. 72].
Якщо в кінці Другої світової війни частка США у світовому ВНП склала 
більше 40%, то в кінці 20 ст. питома вага США у світовому ВНП знизилась до 
31-23%, хоч в абсолютному виразі він збільшився і досяг більше 9 трлн. дол. 
Зменшення частки США у світовому виробництві явилось наслідком збільшення 
виробництва в країнах Західної Європи і Японії та появи нового економічного 
гіганта – Китай з його необмеженими людськими ресурсами. Крім того, виникли 
нові технологічні центри – Південна Корея, Тайвань, Сингапур, Малайзія, на 
частку яких приходиться все зростаюча частка світового виробництва. США 
зберігають лідерство в світовій економіці, але воно зараз не являється таким 
абсолютним, як раніше. Конкуренти буквально наступають на США. Цей 
процес, судячи із усього буде зростати. Для того, щоб утримати і зміцнити свої 
позиції, потрібно оперативно розробляти і втілювати нові технології, виробляти 
нову ефективну продукцію, з якою можна успішно виходить на світовий ринок. 
Для цього в США є багато можливостей. Нині продуктивність праці в США на 
15 – 35% вище, чим в інших економічно розвинутих країнах. Тут склалась 
найбільш динамічна модель економічного розвитку.
Значний об’єм НДДКР вимагає залучення до їх виконання великої кількості 
спеціалістів – вчених і інженерів. Нижче приводяться дані про численних вчених 
і інженерів в США ( в тис.) і ряд промислово розвинутих країн на початку ХХІ 
ст., які приймають участь у НДДКР : США – 1000, Японія – 787, ФРН – 230, 
Франція – 149, Велика Британія – 146 [3, с. 75]. 
За кількістю учених і інженерів на 10 тис. населення США і Японія значно 
випереджає інші держави, які визначають рівень світової технології і економіки. 
В Японії на 10 тис. жителів приходиться 85 вчених і інженерів, США – 80, 
Німеччини і Франції – 62, Канади – 54, Великій Британії – 53, Італії – 35. У США 

---

 SCIENCE AND PRACTICE: IMPLEMENTATION TO MODERN SOCIETY
419 
цей показник збільшується на протязі останніх десятиліть швидше інших країн. 
Зараз США має саму більшу кількість даного рівня. В них сконцентровано 
близько половини (1948р. – 48%, 2005р. – 45%) загальної кількості вчених і 
інженерів великої сімки [3, с. 83]. 
У Франції реформи йшли у зворотному порівняно з Великою Британією 
напрямку – від догумбольдтівської моделі системи до постгумбольдтівської.
[4, с. 16]
Цей досвід для нашої країни цікавий ще й тим, що Франція у своєму 
реформаторському русі мала практично однакові з нашою країною стартові 
позиції. Її система освіти і сектор досліджень та розробок були окремими 
підсистемами з моменту встановлення в 1666 р. Французької академії наук. Після 
Другої світової війни центральними організаціями в цивільних дослідженнях і 
розробках стали – Національний центр наукових досліджень і його двійник у 
сфері медицини – Національний інститут здоров'я та медичних досліджень. В 
університетах і вишах дослідження і розробки (як і в Радянському Союзі і поки 
в більшій частині сучасної системи Міносвіти України) відігравали допоміжну 
роль. Виділені на такі цілі фонди були досить скромні, а викладачі лише час від 
часу брали участь у проведенні досліджень. У 1984 р. почалася реформа. Метою 
реформи було: 
• організувати системне використання штату університетів, талановитих 
студентів, університетської інфраструктури для посилення дослідницької бази 
Франції; 
• створити організаційні рамки для з'єднання процесів університетської 
спеціалізації студентів і їхніх підготовок до самостійної діяльності у сфері 
досліджень та розробок. 
При цьому не передбачалося включати в цю кооперацію науки й науки 
стандартні, рутинні процеси навчання студентів. В університетах була введена нова 
штатна одиниця – викладач-дослідник. Викладач, що займає дану посаду, повинний 
був офіційно половину свого робочого часу витрачати на дослідження і розробки. 

---

SCIENTIFIC COLLECTION «INTERCONF» | № 3(39)
420 
Реформа розгорталася за такими напрямами: 
1) університетам були запропоновані спеціально фінансовані дослідницькі 
програми; 
2) були введені спеціальні програми навчання, підсумком яких була видача 
спеціального диплома (так зване просунуте навчання). 
Студенти, що брали участь у програмах просунутого навчання, включалися 
в дослідницькі колективи, пов'язані з CNRS або INSERM (або в колективи, 
визнані цими установами). Таким чином, були встановлені партнерські зв'язки 
між державним сектором вищої освіти і сектором досліджень та розробок. 
Важливим напрямом реформ став подальший розвиток ініціативи 60-х
років – створення в університетах державних лабораторій, розташованих у 
вищих навчальних закладах, але фінансованих дослідницькими організаціями на 
підставі первісної сертифікації і регулярної оцінки якості проведених цими 
лабораторіями науково-дослідних робіт. Джерела фінансування цих лабораторій 
не залежали від університетів, в основному вони забезпечувалися за рахунок 
коштів CNRS або INSERM за підтримки Міністерства освіти. Обсяги 
фінансування таких організацій виявилися, у порівнянні з жалюгідним 
університетським бюджетом, значними, що робить дані організації досить 
незалежними при проведенні досліджень. Обов'язок викладати обмежений для 
співробітників лабораторій, що входять у штат вищого навчального закладу, а 
дослідницькі можливої посилені співробітниками або INSERM, весь робочий час 
яких має бути присвячений дослідженням і розробкам. На сьогодні половина 
лабораторій і половина штату CNRS належать даній системі
У Франції виникла система кооперації науки й освіти, що відрізняється 
організаційно від британської, але має з останньою очевидну функціональну 
подібність. 
Нині можна сказати, що для Європи такий перехід характерний. Він 
найбільш послідовний там, де значний приріст студентів зводить нанівець 
«побічний» ефект розвитку наукової діяльності в гумбольдтівських 

---

 SCIENCE AND PRACTICE: IMPLEMENTATION TO MODERN SOCIETY
421 
університетах. Серед країн, що подібно до Великої Британії здійснили перехід 
від системи інтеграції за Гумбольдтом, найбільш яскравим прикладом є Швеція 
з її вдалим майже 50-літнім досвідом реформування гумбольдтівської системи. 
Багато країн намагаються позбутися недоліків гумбольдтівської системи, 
відхиляючись поступово поки що лише від деяких із трьох принципів триєдності 
Гумбольдта. Наприклад, в Італії намагаються знайти вихід із ситуації шляхом 
обмеження можливості сполучення викладацької і науково-дослідної діяльності, 
уведення їхнього роздільного фінансування. 
Проблемами, які ускладнюють практичну реалізацію концепції 
дослідницького університету в частині інноваційної діяльності в нашій країні, 
являються по-перше, невідповідність нормативно-правової бази, включаючи 
проблеми і механізми реалізації інтелектуальної власності, оподаткування. По-
друге, відсутність режиму сприяння залучення приватних інвестицій – 
важливого індикатора зацікавленості ринку