ЛІТЕРАТУРА
1. Бебик В. М. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика : монографія / В. М. Бебик. – К. : МАУП, 2000. – 384 с.
2. Газін В. П. Актуальні проблеми сучасності: історія, світова політика : монографія / В. П. Газін. – К. : Видавничий Дім “Слово”, 2009. – 424 с.
3. Лебедева М. М. Политическое урегулирование конфликтов : учеб. пособие / М. М. Лебедева. – М. : Аспект Пресс, 1999. – 271 с.
Ольга Єрьоменко,
5 курс соціально-гуманітарного факультету.
Наук. керівник: к.іст.н., доц. Т. П. Макаренко
ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЗАХИСТУ ПРАВ ДИТИНИ
Важливою складовою частиною прав людини виступають права дитини: вони посідають особливе місце у загальному контексті прав людини. Права дитини – це “права росту”, зумовлені її фізичною, розумовою, духовною незрілістю. Прийняття законів, інших нормативно-правових актів, що визначають і регламентують державну політику щодо дитинства, засвідчує цілеспрямованість у створенні умов для зміцнення та забезпечення прав і свобод юних громадян незалежно від місця їхнього проживання. Водночас, незважаючи на широке правове поле, все ще існує проблема з удосконалення чинного законодавства щодо захисту дітей, що саме і складає актуальність теми дослідження. Ця проблема досліджується Н. Агарковою, О. Вінгловською, В. Землянською, І. Іванюк, З. Колісниченко, Н. Кусайкіною, І. Лисенко, Л. Савченко О. Марцеляк та ін. Але не зважаючи на велику кількість наукових, соціологічних праць тема захисту прав дитини з кожним роком стає більш дискусійною та популярнішою через невідповідність наявного законодавчого забеспечення прав дітей реаліям їх втілення на практиці в нашому суспільстві. Мета дослідження полягає у виявленні та систематизації законодавчих актів, які забеспечують правових захист дітей. При написанні роботи використовувалися такі методи теоретичного дослідження: класифікація, історіографічний синтез і аналіз, описовий, порівняння та узагальнення.
У листопаді 1989 р. Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй затвердила Конвенцію про права дитини. Конвенція охоплює всі аспекти правової сфери – цивільний, економічний, соціальний та культурний, а також враховує потреби дітей – жертв війни, дітей-інвалідів, дітей, до яких ставляться жорстоко їхні батьки або опікуни, підлітків, яких звинувачують у злочинах і позбавляють волі. Завдяки цьому додержання умов Конвенції є запорукою захисту дітей від соціальних негараздів. За цих умов важливого значення набуває “правова охорона дитинства”, зокрема додержання нашою державою міжнародних стандартів у цій галузі. Україна ратифікувала Конвенцію про права дитини 1989 р., брала участь у Всесвітній зустрічі на найвищому рівні в інтересах дітей 1990 р. і підписала прийняту на ній Декларацію. Однак у нас не створено механізму для втілення в життя міжнародно-правових зобов'язань, передбачених Конвенцією 1989 р. У 1995 р. була розроблена Національна програма “Діти України”
Усе наведене, на мій погляд, свідчить про необхідність наукового аналізу міждержавного співробітництва у галузі забезпечення прав дитини і виявлення відповідних міжнародних стандартів, які є обов'язковими для України. Зрозуміло, що такий аналіз має велике значення для розробки національного законодавства і приведення у відповідність з міжнародно-правовими зобов'язаннями нашої країни її політичної, економічної, адміністративної та судової практики. Адже згідно з Законом про дію міжнародних договорів на території України, прийнятим у 1991 р., укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невод’ємну частину її національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм останнього. Для докорінної зміни становища дітей в Україні, насамперед необхідно привести українське законодавство у відповідність з міжнародними стандартами. Таким чином, суспільство має гарантувати своєму підростаючому поколінню, своїй зміні, своєму майбутньому надійний захист від негативного впливу всіх суспільних негараздів і створити умови, за яких дитячі особистості розвивалися б вільно, всебічно і творчо.
Do'stlaringiz bilan baham: |