Бердянського державного педагогічного університету

Олександр Артамонов,
2 курс соціально-гуманітарного факультету.
Наук. керівник: к.іст. н., доц. В. А. Папанова
КУЛЬТ ДЕМЕТРИ ЕЛЕВСИНІЇ У ПІВНІЧНОМУ ПРИЧОРНОМОР’Ї
У релігійній сфері життя античного світу особливе місце займали богиня Деметра та бог Діоніс. Евріпід називає їх двома вищими основами, що дарують життя (відповідно суху їжу та вино) [2, с. 319]. Не дивно, що присвячені їм містерії, що проводилися в Елевсині, мали особливий авторитет серед населення більшості античних полісів. Сакральний центр культу Деметри Елевсинії знаходився поблизу Афін. Ця обставина дозволила могутнім Афінам використати популярний культ у якості політичного інструмента задля залучення на свій бік еліти багатьох держав, отримання переваг у торгівельних та дипломатичних відносинах. Настільки важлива роль робить необхідним дослідження елевсинських містерій, що дасть нам не лише “трохи більше… про грецьку культуру” [1, с. 26], але й необхідну інформацію щодо місця культу Деметри у політичній, соціально-економічній, та, нарешті, релігійній сферах життя античного світу. Джерелами даних для цієї праці слугують наукові пошуки Карла Кереньї, Дітера Лауенштайна, Роберта Грейвса, Анни Русяєвої, а також довідки, що були залишені нам сучасниками містерій, зокрема Платоном, Проклом, а також Геродотом та ін. Через обмеженість об’єму праці питання не розглядатиметься глибоко, але буде стисло розкрито сутність Елевсинських містерій та виділено основні положення щодо проблеми існування культу Деметри Елевсинії у Північному Причорномор’ї.
Міф про заснування містерій викладено у V гомерівському гімні до Деметри, де розповідається про викрадення Гадесом Персефони (Кори) – доньки Деметри (часто богині ототожнюються та через свою схожість називаються “Двома Богинями”), та про поневіряння скорботної матері, щце в ярості позбавила землю здатності родити плоди на час свого суму (mater dolorosa). Незважаючи на те, що про хід містерій нам відомо досить мало, що зумовлено забороною містам розголошувати подробиці цього сакрального дійства, археологічні знахідки та скупі свідчення сучасників дають підстави стверджувати, що Елевсинські Містерії інсценували траур Деметри за дочкою [3, с. 370]. Відомо з того ж міфу, що після возз’єднання з Персефоною (тимчасового возз’єднання, бо за домовленістю з Аїдом Персефона мала проводити 3 місяці у якості володарки Царства Мертвих, а 9 місяців – на землі [3, с. 371]), Деметра навчила героя Триптолема землеробству та повернула землі родючість. За Фрезером, Деметра уособлює зерно, а Персефона – саму силу родючості [3, с. 371]. Карл Кереньї з гімну Деметрі та малюнка з Ксеноклеської чаші робить висновок, що Аїд є тотожним Діонісу, а сам міф розповідає про протистояння двох “вищих основ” [1, с. 58]. Анна Русяєва навпаки стверджує, що ця чаша свідчить про єдність Діоніса та Деметри, як “двох головних вегетаційних божеств”, приводячи в підтвердження слова Каллімаха: “Бо гнівом палав Діоніс з Деметрою згідно: що ненавидить Деметра, завжди Діоніс ненавидить” [2, с. 334].
Бажаючі посвячення мали пройти два етапи: мієзіс (підготовка до містерій – ритуальне очищення у воді річки Іліс, що проводилося в Аграх у місяць анфестеріон), та епопея (власне містерії, що проводилися в Елевсині у місяць боедроміон, тривали 9 днів та повністю інсценували гімн про викрадення Персефони Підземним Діонісом) [1, с. 67]. За Геродотом, перший теменос Деметри Елевсинії в Малій Азії заснував Філіст, син Пасікла, у рік заснування Мілету в районі мису Мікалє. А. Русяєва припускає, що саме звідси культ елевсинської Деметри поширився у регіоні Північного Причорномор’я. Щодо популярності культу серед тамтешніх міст, то “в жодній з античних держав на Понті Евксинському елевсинізм в землеробській релігії та поховальному культі не простежується настільки ясно, як на Боспорі Кіммерійському”, що спричинено зростанням ролі землеробства та торгівлі у класичну епоху [2, с. 335]. Знайдені зразки теракотової пластики доводять визначне значення Деметри та Кори у житті мешканців полісів.
Незважаючи на велику кількість матеріалу, культ Деметри-Елевсинії у Північному Причорномор’ї є малодослідженим [2, 3с. 33]. Але, навіть маючи вищенаведені дані, можна впевнено стверджувати про наявність міцних торгівельних зв’язків між Афінами та Боспором Кіммерійським, що базувався на залежності Боспору від Елевсину. Відомо, що у 418 році ВС було прийнято один з багатьох афінських декретів про необхідність пожертви кожним полісом, жителі якого шанують Деметру, однієї десятої частини свого річного врожаю на користь Елевсинського храму, що буцімто було наказано Дельфійським Оракулом [2, с. 334]. Знаючи про великий рівень шанування Двох Богинь на берегах Понту Евксинського та, особливо, Боспору Кіммерійського, ми можемо з великою впевненістю припускати, що боспорські володарі регулярно відсилали щедрі пожертви до Елевсину, сприяючи таким чином розвиткові Афінскої держави. Афіни ж, в свою чергу, підтримуючи зв'язок з усім античним світом за допомогою Елевсину як одного з політичних методів, сприяли взаємодії еллінів та існуванню міцної єдиної організації грецьких полісів, з’єднаною однією релігійною ідеєю, замість розрізнених міст.