Бердянського державного педагогічного університету

ЛІТЕРАТУРА
1. Старицький М. П. За двома зайцями / М. П. Старицький // Драматичні твори / ред. кол. : М. Д. Бернштейн, М. П. Комишанченко, Н. І. Падалка, І. І. Пільгук / упор. В. Й. Петраківський, І. І. Стешенко. – К. : Дніпро, 1964. – Т. 2. – С. 363–436.
2. Шапинская Е. Н. Очерки популярной культуры / Е. Н. Шапинская. – М. : Академический Проект, 2008. – 191 с. – (Технологии культуры).
Олена Жигула,
5 курс Інституту філології та соціальних комунікацій.
Наук. керівник: ст. викл. О. В. Боговін
КОНТАМІНАЦІЯ “АНТОНІМІЧНОЇ ПАРИ” ТРАДИЦІЙНИХ МОДЕЛЕЙ У ДРАМІ Л. УКРАЇНКИ “КАМІННИЙ ГОСПОДАР” (ДОН ЖУАН–ТРІСТАН)
Дослідженню зв’язків драми української авторки з дискурсом Західноєвропейського Середньовіччя присвячено збірник наукових праць “Камінний господар” Лесі Українки та феномен Середньовіччя” [1]. Кілька статей цього збірника репрезентують прочитання драми з позицій куртуазної літератури, але акцент зроблено в основному на жіночих образах п’єси, зокрема Р. Тхорук у праці “Лицарський культ Прекрасної Дами: від Долорес до Анни” ідентифікує Дон Жуана, підкреслюючи його лицарське становище, і послідовно розгортає думку про роль Долорес та Анни у долі героя, де одна виступає Прекрасною Дамою, а інша – коханою жінкою. Актуальність нашої розвідки полягає у специфічному погляді на образ Дон Жуана як лицаря куртуазної естетики, його зіставлення із “класичним” Трістаном та застосуванні методу “close reding” до тексту твору. Метою нашого дослідження є прочитання тексту драми Л. Українки “Камінний господар”, декодуючи його за допомогою дискурсу Західноєвропейського Середньовіччя, а саме “Роману про Трістана та Ізольду”.
Включення драми у зазначений дискурс стає можливим завдяки: по-перше – генетичному зв’язку творчості Л. Українки з означеним періодом; по-друге – змісту драми, оскільки сюжет твору розгортається у часопросторі означеного періоду та локалізації. Принципову спорідненість драми “Камінний господар” з “Романом про Трістана та Ізольду” виявляє взаємозв’язок традиційних образів Дон Жуана та Трістана, що логічно обумовлюється філософським законом про єдність і боротьбу протилежностей. Ці образи світової літератури є антиподами і формують “антонімічну” пару традиційних семантичних моделей (напр. Ісус Христос та Диявол, Дон Кіхот та Санчо Панса).
Дон Жуан у драмі Лесі Українки “Камінний господар” на наш погляд, представляє собою своєрідну контамінацію антиномій: семантичний комплекс цього образу поєднує в собі, з одного боку, риси, властиві “класичному” Дон Жуанові, а з іншого – характеристики свого антипода, Трістана. Таким чином, внаслідок авторської трансформації відбувається “руйнування” змістовної сфери інваріантів “антонімічної” пари традиційних образів, натомість формується амбівалентна структура, що включає в себе ознаки обох семантичних моделей. У першій дії драми української авторки Дон Жуан постає перед нами у своїй “класичній” версії. З уст іншої головної героїні твору, Долорес, ми дізнаємося про минулі “подвиги” всесвітнього спокусника: “…Тоді одна циганка / покинула свій табір і за море / з ним утекла, та там десь і пропала, / а він вернувся і привіз в Кадікс / якусь мориску, що струїла брата / для Дон Жуана…” [3, с. 75]; “Він, як ще був пажем, / то за інфанту викликав на герць / одного принца крові”; “Любові легкого шляху не треба, / Адже толедська рабинівна віри / Зреклась для нього” [3, с. 76]; “Він, у вигнання їдучі, підмовив / щонайсвятішу абатису, внуку / самого інквізитора” [3, с. 77].
Трансформацію образу Дон Жуана у амбівалентну структуру репрезентує друга дія драми. Тут поряд з традиційними ознаками, характерними для інваріанта “Дон Жуан”, представлено риси інваріанта “Трістан”, через низку традиційних мотивів куртуазної літератури та ремінісценцій на “Роман про Трістана та Ізольду”. Ми бачимо Дон Жуана, який співає серенаду для Донни Анни під час балу-маскараду на честь її заручин з Командором Серенадний мотив вперше з’являється у куртуазній літературі, для якої було характерним “високе” розуміння жінки. Ідейним виразником куртуазного розуміння жінки виступає Трістан, натомість Дон Жуан, традиційних версій, породжений стихійним феодалізмом, де жінка – пасивна, меншовартісна, порівняно із чоловіком, істота, яка слугує для задоволення його потреб: “Перелічимо один по одному ці полюси: жінка-ідеал, чистий символ любови, що відсилає кохання за межі видимих форм; жінка – об’єкт задоволення, більше чи менше приємний інструмент відчуттів, які чоловік у собі замикає…” [2, с. 202–203]. Феодальне розуміння жінки виправдовує ґвалт як спосіб здобуття бажаного: “Тактика Дон Жуана – заволодіння силою, а після отримання перемоги, він кидає завойовану територію і випаровується” [2, с. 202]. Український Дон Жуан не здатен до насилля над жінкою: “Я ж бо силоміць / не посягну на вашу честь, не бійтесь” [3, с. 106]. Отже, шанобливе ставлення до жінки та способи здобуття її прихильності наближають образ головного персонажу драми Лесі Українки “Камінний господар” до куртуазного ідеалу лицаря.