|
ЛІТЕРАТУРА
1. Барокова поезія Слобожанщини. Антологія. Онуфрій, Климовський, Сковорода / Упоряд. Л. Ушкалов. – К. : Акта, 2002. – 524 с.
2. Ушкалов Л. З історії української літератури XVII – XVIII століть / Л. Ушкалов. – Харків : Акта, 1999. – 216 с.
Тетяна Хорольська,
6 курс Інституту філології та соціальних комунікацій.
Наук. керівник: к.філол.н., доц. О. П. Новик
ОБРАЗ БУНТАРЯ У ПОВІСТЯХ М. КОСТОМАРОВА “КУДЕЯР”
ТА О. ПУШКІНА “КАПІТАНСЬКА ДОЧКА”
Повісті М. Костомарова та О. Пушкіна не втрачають своєї актуальності, оскільки містять широке коло національно-історичних та соціально-побутових проблем. Актуальність роботи полягає в тому, що попри численні праці про твори відомих українського та російського митців, порівняльний аспект в дослідженні історичних персонажів їх повістей залишається недостатньо вивченим. Метою нашої роботи є порівняльний аналіз образів бунтарів у повістях Миколи Костомарова “Кудеяр” та Олександра Пушкіна “Капітанська дочка”. Історичні повісті Миколи Костомарова “Кудеяр” та Олександра Пушкіна “Капітанська дочка” пов’язує амбівалентне зображення образів історичних осіб у художньому творі. Микола Костомаров високо цінував творчість Пушкіна, яка справила на нього неабиякий ідейно-хідожній вплив. Ім’я російського письменника стало для українського митця близьким і вагомим на все життя, М. Костомаров часто згадує його в художніх творах та наукових працях зокрема в “Автобіографії”.
Двоякість, полярність образів виникає на опозиції негативне – позитивне. Така амбівалентність у змалюванні історичних осіб, як вважає дослідник М. Ільницький, головним чином обумовлена двома основними тенденціями розвитку історичної прози в українській та російській літературі, а саме: тенденцією історичної достовірності та тенденцією фольклорності, коли ситуації та характери творяться уявою автора на основі переказів і легенд, пісень і дум, що виражають погляд народу і ніби зсередини розкривають дух часу [1, с. 281]. Змальовуючи образ Кудеяра в однойменній повісті, Микола Костомаров використав безліч народних легенд про цього розбійника і створив збірний образ народного месника. Автор поміщає його в конкретний хронотоп і пов’язує з подіями часів Івана Грозного, коли втікачі від царської нестримної, хворобливої і не передбачуваної люті, організовували для виживання численні розбійницькі загони, нападали як на царських слуг, так і на необачних перехожих, грабували, вбивали, наводили жах на людей. Зло породжує і множить зло – ця думка наскрізна не лише в повісті, вона належить до провідних у світогляді Костомарова. Разом з тим в образі Кудеяра риси народного героя і визволителя граничать з жорстокістю та люттю самодержавця. З одного боку – це романтичний герой з неймовірно гіперболізованою фізичною міццю: “Такого медведя нет, которого бы не поборол мой Кудеяр” [2, с. 154]. З іншого – жорстокий вбивця дитини: “Выбирай теперь, что хочешь, – кто тебе милей, кого тебе больше жаль? Меня или твоего сына, что тебе его враги нацепили насильно? Коли я тебе милее, так я зарежу ребенка…” [2, с. 170]. Кудеяр вірний своїй вірі і цареві, робить спроби об’єднати народ супроти несправедливості і водночас коїть жорстокі вбивства: “Шестнадцать трупов лежали трофеями его силы и покорности царской воле” [2, с. 261], веде народ не заради його свободи, а задля особистої помсти. Така “царська” поведінка була обумовлена не лише особистими рисами, а й спадковістю: за легендою Кудеяр – зниклий син царя.
Образ Омеляна Пугачова, змальований О Пушкіним в історичній повісті “Капітанська дочка”, також складний і не однозначний. На перший погляд це розбійник, борець проти поміщицького та чиновницького свавілля. Він справедливий і пам’ятає добро: милує Петра Гриньова та його старого слугу. Але всіма діями Пугачова керує жага до влади. Не даремно бунтар видає себе за царевича Петра ІІІ, який загинув під час перевороту: “Как ты смел противиться мне, своему государю?” [4, с. 289]. За наказом самозванця чиняться страшні вбивства чоловіків і жінок: “Пугачев махнул платком, и добрый поручик повис подле свого старого начальника” [4, с. 290]. У завойованій фортеці Пугачов веде себе як жорстокий самодержавець, що карає кожного, хто відмовляється присягнути йому на вірну службу.
Художні образи Омеляна Пугачова та Кудеяра об’єднує романтична традиція зображення героя: Кудеяр – неймовірно сильний фізично, Пугачов – містична постать, що йде крізь страшну заметіль. Обидва персонажі мають фольклорну основу – популярні серед народу в переказах і легендах, а герой Пушкіна – документальне підтвердження свого існування. І Пугачов, і Кудеяр обирають розбій, як спосіб вираження свого протесту. Обидва мають приналежність до царської родини: вигадану або реальну. Життя героїв закінчується теж однаково – смертю, але, не зважаючи ні на що, їх внутрішню міць не змогли зламати ні тюрми, ні катування, ні жорстокість царської влади. Змальовані Пушкіним та Костомаровим образи відзначаються неймовірною духовною силою і здатністю вести за собою народ. Це не пасивні глядачі на арені історії, а її активні творці. На межі історичної правди та художнього вимислу М. Костомаров та О. Пушкін створили яскраві, переконливі, самобутні образи народних месників. Цьому сприяло глибоке зацікавлення та детальне вивчення історії, зокрема зображуваних подій. В історичних повістях хист дослідника конкурує з талантом митця. Це дає можливість зробити висновок, що художня творчість М. Костомарова і О. Пушкіна становить органічне ціле з їх науковою спадщиною.
Do'stlaringiz bilan baham: |
