ЛІТЕРАТУРА
1. Пацюк С. Сучасне новинне виробництво : аналітична доповідь / С. Пацюк. – К. : Агенство гуманітарних технологій, 2000.
2. Кузнецов Г. В. Телевизионная журналистика / Г. В. Кузнецов, В. Л. Цвик, А. Я. Юровский и др. – М. : Изд-во МГУ ; Высшая школа, 2002. – 304 с.
3. Теленовости : секреты журналистского мастерства : реферат книги И. Фэнга “Теленовости, радио новости”, Сент-Пол, 1985. – М., 1997.
Кристина Костюк,
4 курс Інституту психолого-педагогічної
освіти та мистецтв.
Наук. керівник : к.філол.н., доц. О. П. Колінько
ПСИХОЛОГІЯ ДИТИНСТВА У ТВОРАХ ДЛЯ ДІТЕЙ І. ФРАНКА
Дитинство є особливим етапом онтогенетичного розвитку людського індивіда. У дитинстві поєднані процеси дозрівання, росту й розвитку. Кожен окремий його період характеризується специфічною соціальною ситуацією розвитку, провідним видом діяльності та виникненням новоутворень у психіці й особистості індивіда. Дитина, вважає Піаже, є “активним ученим”, який взаємодіє з зовнішнім середовищем і розвиває більш складніші стратегії мислення. Із усіх способів спілкування виникає той процес, який Піаже називає процесом “соціалізації дитячого мислення” [2]. Відновлення зацікавленості сучасної української літературознавчої науки дитячою тематикою дає змогу вважати актуальним й дослідження принципу психологізму у творах українських письменників. Психологізм – універсальна, родова якість художньої творчості. Його предметом є відображення внутрішньої єдності психічних процесів, станів, властивостей і дій, настроїв і поведінки людини, а також соціальних груп і класів. Психологізм також визначається як художня система форм (типів) і засобів зображення та вираження людської психіки в літературі.
Значний внесок у розв'язання питань психологізму художньої літератури зробили українські літературознавці: В. Агєєва, В. Білик, Г. В'язовський, Л. Гінзбург, А. Єсін, Н. Зборовська, Т. Гундорова, А. Ієзуїтов, М. Кодак, Г. Кравець та інші вчені. Психологізм присутній у творах багатьох українських письменників ХІХ століття, зокрема і у І. Франка. Відтак, метою розвідки є дослідження психології дитинства у творах для дітей Великого Каменяра. Методи дослідження: порівняльний, герменевтичний. Психологізм органічно витікає з самої природи мистецтва, основним художнім об'єктом якого є людина з її внутрішнім світом, що відбиває навколишню об'єктивну дійсність. І. Франко підкреслював, що треба малювати людину і в її суспільних зв'язках, і в тайниках її душі. Його автобіографічний підхід у художньому зображенні дитини та антропоцентричні концепції в літературній творчості надовго випереджали майбутні здобутки психологічної науки.
У творі “Малий Мирон” автор використовує прийоми “потоку свідомості” та “внутрішнього монологу” для того, щоб якнайповніше розкрити багатий внутрішній світ незвичайної дитини. Психологічна організація у такої дитини більш тонка та гармонічна. Цікавість та допитливість сприймаються оточуючими як “неадекватність”. Для відтворення процесу думання, мислення, уяви Мирона письменник бере складний синтез різних видів тропів – метафори, персоніфікації, градації. В оповіданні “У кузні” письменник змальовує себе в образі дитини – сина коваля. Відносини “син – батько” складають основний вузол оповідання. Автор відтворює вплив навколишнього світу на дитячу психіку, адже саме у дитячому віці людина найбільш гостро сприймає довкілля, коли ще немає психологічних бар’єрів та повністю сформованого типу особистості. Психологічний портрет дитини, де центральною проблемою виступає неможливість отримання кваліфікованої освіти через бідність, автор створює в оповіданні “Грицева шкільна наука”. Психологізм портрету дитини поєднує риси інтервертності та екстравертності, де ектравертність виражена у більшому співвідношенні. Завдяки художній інтуїції письменник відчув і відтворив зв’язок між процесами екстеріоризації – інтеріоризації, показуючи дитину в єдності зовнішнього і внутрішнього, у причинно-наслідкових зв’язках – мотиву і вчинку, події і переживання.
Продуктивними засобами екстервентної психологізації у І. Франка постають психологізований пейзаж, інтер’єр та екстер’єр, що розкривають внутрішній світ дитини через змалювання навколишнього середовища. Перцепція пейзажу різними персонажами відбиває індивідуальне сприйняття світу залежно від психологічної домінанти образу. Саме вона визначає ставлення людини до інших людей та довкілля. Письменник психологізує вчинок, роздум, мовну партію героя відповідно до домінантної риси його як образу – типу дитини (школяр, бідняк, розумник, неуч тощо) та поглиблює ці елементи у співвідношенні зі становищем і ситуацією в оповіданнях: “Під оборогом”, “Мій злочин”, “Олівець”, “Красне писання”, “Отець-гуморист”.
Отже, письменник створює психологічні портрети своїх героїв і відтворює їх складний внутрішній світ. Емоційно-психологічні зв'язки між героями та суспільством інколи вимальовує через суперечливі дії, намагаючись розкодувати і зрозуміти стан душі дитини.
Do'stlaringiz bilan baham: |