Бердянського державного педагогічного університету

Юлія Мартиненко,
5 курс соціально-гуманітарного факультету.
Наук. керівник: к.іст.н., доц. Т. К. Захарченко
СВОЄРІДНІСТЬ СОЦІАЛЬНОЇ СТРУКТУРИ НАСЕЛЕННЯ БЕССАРАБІЇ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ ст.
Бессарабія відноситься до тих регіонів Російської імперії, які постійно були об’єктом іноземного посягання. Як прикордонна територія вона перебувала під владою різних держав, що наряду з особливостями її національного складу обумовило своєрідність соціальної структури населення Бессарабії у другій половині ХІХ ст. Зазвичай, під соціальною структурою розуміють тривалий уклад соціальних взаємодій між елементами суспільства, що певним чином відображає соціальна стратифікація [4, с. 349]. У Бессарабії соціальні стани мали свої особливості і не співпадали із загальноімперськими. Внаслідок цього актуальним є дослідження на їх прикладі міжнаціональних та міжетнічних відносин слов’янських народів. Метою роботи виступає вивчення специфіки соціальної структури населення Бессарабії у другій половині ХІХ ст. у порівнянні із загальноросійською. Це питання є досить актуальним для Молдови, України, Румунії та інших країн, тому його висвітленням займалися такі вчені як І. Анцупов, Л. Берг [1], В. Жуков, В. Зеленчук та інші.
Основними соціальними станами Бессарабії, обумовленими переважанням молдавського населення є бояринаші, мазили, рупташі, неран, резеші. У ХVІІІ ст. спостерігаємо спробу влади підвести їх до російського табеля про ранги. Так, було вирішено дарувати спадкове дворянство тим жителям Бессарабії, які або предки яких мали наступні боярські чини: великий логофет, великий ворник, вистерник, хатман, постельник, камораш, ага, спатарь, бан, комис, каминарь, пахарник, сардарь, стольник, армаш, медельничар, ключар, сулджар, питарь, житничар, шатрарь та інші [3]. Усі вони мали свою специфіку. Так, чиновники нижчих ступенів називалися в Молдавії боєринашами, тобто боярськими дітьми. Їх у Бессарабії було дуже мало, і вони були визнані особистими дворянами. Нащадки чиновників, що не несли державної служби, відносилося до класу мазилів. Мазил – слово турецьке й означає відсторонений від служби, відставний. Вони платили лише хлібний і грошовий збір і “даждію”, тобто збір в 2 руб. 67 коп. сріблом із родини. Нащадки духівництва, що залишилися мирянами, називалися рупташами. Вони, як і мазили, були прирівняні владою до однодворців.
Одна з категорій селянського населення носила назву царан або земських людей, селян. Царани жили головним чином на поміщицьких і монастирських землях, частиною на власних. Юридично кріпосного права в Бессарабії не було, тому, відповідно до положення, виданому господарем Олександром Гікой у 1775 році, царани за право користування землею відбували на користь поміщиків різні повинності. Російською владою для них передбачалися певні особливості проведення реформ. Особливим і надзвичайно оригінальним класом сільського населення в Бессарабії були резеші. На відміну від царан вони мали вотчини, якими володіли спільно. Резешами могли бути особи різних станів. Так, серед 297 родин резешів, що були в Хотинському повіті в 1883–1884 роках, половина були однодворці, чверть царан, 12% міщани, 6% дворяни, крім того, були резеші з духівництва, відставних солдатів і, навіть, із австрійських підданих [1, с. 94]. Однак, влада намагалася не вживати в офіційних документах цих назв, не бажаючи підкреслювати своєрідність території. Так, згідно даних статистичних таблиць, у 1858 році на 100 чоловік населення в містах Бессарабії приходилося: міських станів 89,82%; військових 5,93%; дворян 2,06%; духівництва 0,94%; сільських станів 0,57%; інших 0,69% [2]. Хоча зовсім не враховувати специфіки соціальної структури регіону влада не могла, видаючи спеціальні укази для їх врегулювання.
Таким чином, населення Бессарабії у другій половині ХІХ ст. мало свою специфічну соціальну стратифікацію, відмінну від загальноросійської. Тут спостерігаємо стани бояринашів, мазилів, рупташів, неран, резешів та інших, які до того ж мали і певні чини зі своїм власним укладом життя. Вони складали цілісну структуру, у якій практично не було місця для іноземного чиновництва (російського, румунського або турецького). Своєрідність соціальної структури була обумовлена багатьма чинниками і не завжди підтримувалася офіційною владою.