Бердянського державного педагогічного університету

ЛІТЕРАТУРА
1. Психологический энциклопедический словарь. – М. : Энциклопедия, 1983. – 840 с.
2. Столяренко Л. Д. Основы психологии / Л. Д. Столяренко : учебное пособие. – 17 изд. – Ростов н/Дону, 2007. – 672 с.
Ірина Рябчук,
4 курс Інституту фізико-математичної і технологічної освіти.
Наук. керівник: асист. Ю. А. Синицький
ПЕДАГОГІЧНЕ СПІЛКУВАННЯ – ПСИХОЛОГІЧНА ОСНОВА ВИХОВНОГО ВПЛИВУ НА ДИТИНУ
У педагогічній діяльності спілкування здобуває функціональний і професійно значимий характер. Воно виступає в ній як інструмент впливу, і звичайні умови і функції спілкування одержують тут додаткове “навантаження”, тому що з аспектів загальнолюдських переростають у компоненти професійно-творчі [2]. Спілкування в педагогічній діяльності виступає як засіб рішення навчальних задач, як соціально-психологічне забезпечення виховного процесу і як спосіб організації взаємин вихователя і дітей, що забезпечують успішність навчання і виховання [2]. Педагогічне спілкування повинне бути емоційно комфортним і особистісно розвиваючим. Для вчителя важливо пам'ятати, що оптимальне спілкування – не уміння тримати дисципліну, а обмін з учнями духовними цінностями [3]. Педагогічне спілкування – це професійне спілкування вчителя з усіма учасниками навчально-виховного процесу, яке спрямоване на створення оптимальних умов для здійснення мети, завдань виховання і навчання. Для цього педагогові потрібно уміти: оперативно і правильно орієнтуватись в постійно змінюваних умовах спілкування, знаходити відповідні комунікативні засоби, які відповідали б його індивідуальності [1].
Професійне педагогічне спілкування є складною системою, яка у своєму ставленні і розвитку долає такі етапи: 1. Моделювання педагогом майбутнього спілкування (прогностичний етап). 2. “Комунікативна атака” – завоювання ініціативи, встановлення емоційного і ділового контакту. 3. Керування спілкуванням – свідома й цілеспрямована організація взаємодії з коригуванням процесу спілкування відповідно до його мети. 4. Аналіз спілкування – порівняння мети, засобів взаємодії з її результатами, які демонструють змістовий і емоційний зворотний зв'язок, моделювання подальшого спілкування (етап самокоригування) [2].
Унікальність особистісних якостей, комунікативних можливостей вчителя, його творча індивідуальність, характер стосунків з учнями, специфіка учнівського колективу виявляються у стилі педагогічного спілкування. Стиль педагогічного спілкування – усталена система способів і прийомів, які застосовує вчитель під час взаємодії з учнями [1]. Усне мовлення є основним засобом педагогічного спілкування. Слово вчителя повинне впливати на почуття і свідомість, повинне стимулювати мислення й уяву, створювати потребу пошукової діяльності. Мовлення вчителя повинне забезпечувати вирішення завдань навчання та виховання школярів, тому перед ним (мовленням) стоять, крім загальнокультурних, і професійні, педагогічні вимоги. Вчитель несе соціальну відповідальність і за зміст, якість свого мовлення, і за його наслідки. Ось чому мовлення вчителя є важливим елементом його педагогічної майстерності [3]. Правильний стиль спілкування створює атмосферу емоційного благополуччя, що багато в чому визначає результативність навчально-виховної роботи. Вірно знайдений стиль педагогічного спілкування, що відповідає неповторної індивідуальності педагога, сприяє рішенню багатьох задач [2].
ЛІТЕРАТУРА
1. Андрющенко В. П. Філософський словник соціальних термінів / В. П. Андрющенко. – Х. : Р.Н.Ф., 2005. – 672 с.
2. Мачуська Г. М. Формування культури спілкування суб'єктів навчально-виховного процесу / Г. М. Мачуська // Педагогіка і психология. – 1997. – № 3.
3. Коваленко О. Г. Емоційні аспекти педагогічного спілкування. Програма спецкурсу для підготовки студентів педагогічних спеціальностей / О. Г. Коваленко // Практична психологія та соціальна робота. – 2005. – № 11.