Серія: державність україни: історія І сьогодення інформаційний огляд джерел Інтернету

Що ж далі, запитує Юрій Костенко. Його відповідь така:
У цих умовах максимум, що може зробити Європа, – це захиститися від тієї зони небезпеки, якою для неї стає Україна з огляду на перспективу безкінечно тривалого конфлікту. Її дії – це стягування військ НАТО до східних кордонів, та аж ніяк – не надання Україні безвізового режиму.
Існує три можливі варіанти розвитку ситуації.
"Німецький"
Мирний шлях. Як у випадку з утворенням прорадянського НДР, конфлікт заморожується, обидві частини країни функціонують окремо, розбудовують свою економіку, – а відповідь на запитання, хто серед двох сторін мав рацію, через деякий час дає рівень економічного розвитку країни та її окупованої частини.
"Корейський"
Військовий шлях. У підсумку, це той самий німецький варіант, але мир тут настає після років кровопролитного взаємознищення. Дві корейські держави, Північна та Південна, – також існують автономно, і все йде до того, що фінальну крапку в історії роз’єднання все одно поставить порівняння економічного розвитку та вибір на користь більш розвиненої моделі.
"Ні війни, ні миру"
Невизначений правовий статус ситуації. Частина Донбасу не перебуває під юрисдикцією України, не входить до складу Росії, не існує автономно; економічний розвиток території (чи принаймні її відновлення) неможливе, оскільки Росія і далі продовжуватиме стріляти, руйнувати, організовувати військові дії та регулярно лякати наступами всю Україну. Однак не нестиме за це відповідальності, оскільки конфлікт і далі перебуває в статусі внутрішнього (є "АТО", а не "військова агресія"). Цей шлях не стабілізує ситуацію, а веде до подальшого економічного розвалу України, знищення її як держави або консервування руїни на багато років.
Європа схиляється до "німецького" варіанту. Україна наполегливо рухається своїм, третім шляхом.
Через свою позицію нинішнє керівництво України (а разом з ними – і Україна) може увійти в історію як той, хто підірвав міжнародний порядок недоторканості кордонів, встановлених після Другої світової війни. Адже Україна, не задіявши механізми, передбачені правовими документами для підтримки цього порядку, створила прецедент. І тепер, для того, щоб агресія і переділ кордонів були "легітимними", достатньо якимось чином переконати керівництво потерпілої країни не оголошувати про стан війни.