ЛІТЕРАТУРА
1. Вихованець I. Р. Граматика української мови. Синтаксис. / І. Р. Вихованець. – К. : Либідь, 1993. – 368 с.
2. Слинько І. І. Синтаксис сучасної української мови. Проблемні питання / І. І. Слинько, Н. В. Гуйванюк, М. Ф. Кобилянська. – К. : Вища школа, 1994. – 670 с.
3. Шувалова С. А. Типы сопоставительных отношений между частями сложных предложений / С. А. Шувалова // Идеографические аспекты русской грамматики / под ред. В. А. Белошапковой и И. Г. Милославского. – М. : Изд-во Моск. ун-та, 1988. – С. 134–145.
Олена Герасименко,
4 курс Інституту філології та соціальних комунікацій.
Наук. керівник: к.пед.н., доц. В. А. Нищета
ДІАЛОГІЗМ РИТОРИЗАЦІЇ МОВЛЕННЄВОГО РОЗВИТКУ ЯК ЗАПОРУКА ФОРМУВАННЯ РИТОРИЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ УЧНІВ
Нині спостерігається підвищення значущості дієвої, ефективної комунікації, тому в суспільстві існує запит на теоретичні знання і практичні навички спілкування, правила поведінки, мистецтво діалогу, адже це є запорукою й фактично гарантує успіх у всіх видах життєдіяльності людини. Важливим етапом у модернізації шкільної освіти є введення курсу практичної риторики. Це зумовлюється тим, що питання спілкування в нашому суспільстві стає дедалі важливішим. Зазначене визначило актуальність теми дослідження.
Риторику як науку й мистецтво слова вивчали Л. Мацько, Г. Сагач, Є. Клюєв, Ю. Рождественський, В. Аннушкін, О. Волков, Н. Іпполітова та ін.У їхніх працях висвітлено основні риторичні категорії й поняття, лінгвістичні основи риторики. Лінгводидакти М. Пентилюк, Н. Голуб, О. Горошкіна, О. Семеног, С. Омельчук та ін. розробили методичні аспекти вивчення риторики на всіх рівнях мовної освіти. Педагоги-практики С. Коваленко, В. Федоренко, О. Когут, Е. Палихата плідно працюють на ниві риторичної освіти учнівської молоді, розробляють авторські програми з риторики, програми спецкурсів і факультативів з риторики. Мета роботи – дослідження діалогічних механізмів риторизації мовленнєвого розвитку учнів і процесу формування в них риторичної компетентності. Основними методами дослідження були: аналіз наукової педагогічної, психологічної й методичної літератури, порівняння, зіставлення та синтез аналітичної інформації; зовнішнє спостереження; аналіз учнівських творчих робіт з метою визначення рівня рефлексії школярів, їх мисленнєво-мовленнєвих здібностей, аргументації тощо.
Термін “риторизація” був уперше введений С. Мінєєвою і означає, за висловом Н. Голуб, “активізацію пізнавальної діяльності процесу навчання засобами діалогу” [2, с. 42]. Конструктивний діалог дуже важливий і в освіті, і в суспільному житті, діалогічній вправності необхідно вчити. І процес вивчення риторики в загальноосвітній школі потрібно вибудовувати за принципом гармонізую чого діалогу [2, с. 229]. У загальноосвітній школі особливої ваги набуває навчальний діалог – цілеспрямований та обумовлений обмін ідеями, думками у групі заради пошуку істини; це і спосіб опрацювання змісту уроку (метод навчання), і особлива форма навчання, з допомогою якої забезпечується рух його учасників (учнів і вчителя) до спільного для всіх пізнавального результату. Головне призначення діалогу в процесі навчання – стимулювання пізнавального інтересу, залучення аудиторії до активного обговорення суперечливих наукових і життєвих проблем, спонукання до осмислення різних підходів в аргументації своєї й чужої позиції, формування засобами навчального матеріалу переконань учнівської молоді, відповідального морального вибору [1].
Яку б роль не виконував навчальний діалог (методу навчання, форми навчання, форми організації навчання, педагогічного спілкування), він повинен бути особливим типом людських відносин, які виявляють діалогічність свідомості й світовідчуття. Саме такий навчальний діалог, на думку С. Мінєєвої, може вважатися риторичним і вибудовуватися як взаємодія рівних суб’єктів, які обговорюють одну тему, спільними прийнятними засобами, узгоджуючи їх смисл, у відповідності зі спільними правилами (процедурами, традиціями його ведення (протікання) [3]. У педагогіці навчальний діалог розглядається також як діалогічне педагогічне спілкування – тип професійного спілкування, що відповідає критеріям діалогу, забезпечуючи суб’єкт-суб’єктний принцип взаємодії педагога та учнів. Отже, розглядаючи риторизацію шкільного курсу української мови як активізацію пізнавальної діяльності процесу навчання засобами діалогу, варто: здійснювати цілеспрямовану діяльність з оволодіння як учнями, так і педагогами теорією діалогу; дидактичну взаємодію всіх учасників навчального процесу вибудовувати як навчальний діалог; риторичний діалог на уроці української мови використовувати як метод навчання, форму навчання, форму організації навчання; вибудовувати педагогічне спілкування як риторичне за критеріями діалогу.
Do'stlaringiz bilan baham: |