ЛІТЕРАТУРА
1. Шевчук М. В. Жанрові модифікації казки у творчості Івана Франка : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : 10.01.06 “Теорія літератури” / М. В. Шевчук. – К., 2000. – 20 с.
2. Франко І. Зібрання творів у 50 томах / І. Франко. – К. : Наукова думка, 1976. – Т. 4. – 471 с.
3. Франко І. Етимологія та історія літератури / І. Франко // Франко І. Зібрання творів у 50 томах. – К. : Наукова думка, 1984. – Т. 5. – С. 201–211.
Яна Гаріджук,
5 курс Інституту філології та соціальних комунікацій.
Наук. керівник: к.філол.н., доц. Р. І. Костромицький
ЖАНР ЕСЕ В ТВОРЧОСТІ В. ЄРОФЄЄВА
Теорія жанру есе на сучасному етапі в літературознавстві ще недостатньо розроблена. Перш за все, тому, що предметом посиленого дослідження є традиційні жанри – роман, повість, драма, новела, комедія і т.д. Не останню роль в цьому зіграв і той факт, що немає єдиного канону у побудові есеїстичного твору. Есе – це, частіше всього, проза, в якій одночасно можуть бути присутні і оповідь, і опис, і монолог, і діалог, тобто все, що есеїст вважає за потрібним використати для передачі своїх думок, ідей, суджень. Тобто, особливість есеїстики в тому, що вона відображає “життя” свідомості. Однак, літературознавці активно намагаються дослідити цей жанр: пропонують різні варіанти тлумачення самого поняття, класифікації стилів есе, виділяють основні ознаки, моделі композиційної організації цього жанру. Так дослідниця Т. Устинова виділяє дві моделі композиційної побудови есе: перша – антропологічна (як відображення духовного дозрівання особистості в умовах соціальної середи) і соціологічна (як зображення самої середи) [1, с. 8]. І. Дмитровський виділяє три форми композиційної побудови есе: “лінійна, циклічна і фрагментарна” [2, с. 8].
Есе – жанр, який має безпосередню близькість з науковою, публіцистичною і художньою літературою, проте не відноситься повністю ні до однієї з них. Такі дослідники як Н. Лейдерман, Л. Куприянівський, З. Кирнозе, Г. Цвайг вказують на зв’язок жанру есе з такими жанрами, як автобіографія, біографія, щоденник, мемуари, епістолярна література, документальна драма та ін.і відносять їх до так названої “художньо-документальної літератури” або до “літератури факту”. Жанр есе стає все більш популярним як у зарубіжній, так і у вітчизняній літературі. Серед відомих есеїстів сучасності можна виділити: Джона Фаулза, Хілла Джефрі, Андрія Бітова, Бориса Акуніна, Тетяну Толсту, Віктора Пєлєвіна, Юрія Іздрика, Юрія Андруховича та ін. В якості об’єкта дослідження даної роботи були використані есе Віктора Єрофєєва.
Мета дослідження – систематизувати матеріали, присвячені вивченню жанру есе та аналіз специфіки постмодернічного есе В. Єрофєєва. Мета роботи вимагає вирішення наступних задач: виявити характерні ознаки есе як жанру літератури; проаналізувати традиційні і новаторські риси в есе Єрофєєва; дослідити особливості проблематики і стилю есе письменника.
На основі проведеної роботи можна виділити основні жанрові ознаки есе: головною є формальна ознака – невеликий об’єм, стислість (від однієї до двадцяти сторінок); домінуюча роль особистості автора, що є головним принципом побудови есе; наявність образності, експресивності; діалогічність: “герой-автор і читач жмуть один одному руку, зустрічаються лице до лиця. Це спроба одразу, з перших же строчок знайти нову форму спілкування з читачем” [1, с. 7]; широкі асоціативні зв’язки; використання різноманітних засобів виразності: метафори, алегорії, притчеві образи, символи, порівняння та ін.; непередбачувані висновки та ін. Постмодерні есе В. Єрофєєва відрізняється такими новаторськими рисами: автобіографічність; використання ігрового лінгвістичного експерименту; широке інтертекстуальне поле; своєрідна трактовка міфу російської культурної традиції тощо.
Отже, на даному етапі дослідження виявлені характерні ознаки есе як жанру літератури, визначені особливості взаємозв’язків традиційних і новаторських елементів в постмодерному есе В. Єрофєєва. Аналіз проблематики, стилю, інтертекстуальних зв’язків його есе є перспективою дослідження.
Do'stlaringiz bilan baham: |