Бердянського державного педагогічного університету

Зажура – сміх. А сміх – біда…” [1, c. 78];
“Я плачу сліпими сльозами,
І мова моя пересохла… ” [1, с. 52].
Твори поета позначені широким використанням абстрактної лексики на позначення психічних станів людини, що відповідає настрою самого письменника: “Чого ти ждеш, чого бажаєш – / Уваги, ревнощів, жалю?” [1, с. 125]. На нашу думку, варто розглянути ще один засіб створення емоційного ефекту – словотворення. У проаналізованих текстах значення пестливості, здрібнілості, згрубілості надається лексемам за допомогою суфіксів -ечк-, -очк-, -еньк-, -езн-, -ух- тощо, наприклад: “Всміхнись мені, коханочко моя!” [1, с. 38]; “Коло тебенько я – дивись…” [1, с. 117]. Арсенал словесних засобів та світ образно-асоціативних уявлень поета відзначаються різноманітністю, мінливістю, багатобарвністю і здатні з усією повнотою відтворити найскладніші та найтонші переживання людської душі.
Отже, однією з визначальних рис поетичного мовлення Миколи Вінграновського є використання експресивів, або емоційно забарвленої лексики, за допомогою якої описуються почуття, а також емоційні відтінки в оцінці явищ, подій, людей. Крім цього, вживання абстрактної лексики, словотвірних афіксів тощо сприяють вираженню емоційного світу письменника, дозволяють розкрити глибину відчуттів, думок, настрою.
ЛІТЕРАТУРА
1. Вінграновський М. С. Київ : Поезії / М. С. Вінграновський. – К. : Дніпро, 1982. – 156 с.
2. Мацько Л. І. Стилістика української мови : [підруч.] / Л. І. Мацько, О. М. Сидоренко, О. М. Мацько. – К. : Вища школа, 2003. – 462 с.
3. Человеческий фактор в языке : Языковые механизмы экспрессивности / под ред. В. Н. Телии. – М. : Наука, 1991. – 214 с.
Тетяна Кочетова,
2 курс Інституту філології та соціальних комунікацій.
Наук. керівник: к.філол.н., доц. С. І. Корнієнко
ВТІЛЕННЯ РОЗВИВАЛЬНОГО АСПЕКТУ ПІД ЧАС НАВЧАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
Розвиток суспільства на сьогодні потребує від системи освіти динамізму та варіативності. Одним із правових документів, що вказує на шлях підготовки професійно мобільного учня в сучасних соціально-економічних умовах, є Концепція мовної освіти 12-ти річної школи. У концепції вказано мету навчання української мови: “створення умов для формування національно свідомої, духовно багатої мовної особистості, яка володіє виражальними засобами рідної мови, усіма її видами, типами, стилями й найважливішими жанрами” [3, с. 60]. Актуальність даної теми обумовлена тим, що сучасний учитель повинен орієнтуватися на використання педагогічних технологій, за допомогою яких не просто поповнювалися б знання й уміння з навчального предмета, а й розвивалися такі якості учня, як пізнавальна активність, самостійність, уміння творчо виконувати завдання.
Мета даної роботи полягає в тому, що на уроці, учитель повинен розуміти важливість кожного уроку, який дає можливість поступу в реалізації основної мети – формування мовної особистості. Тому кожен учитель, продумуючи мету уроку, яка має триєдиний характер, повинен особливо звертати увагу на розвивальний аспект мети уроку. Розвивальний аспект мети уроку включає в себе: 1) розвиток мовлення (збагачення та ускладнення лексичного запасу, посилення комунікативних якостей, оволодіння художніми образами); 2) розвиток сенсорних навичок (орієнтування в просторі та часі, вміння розпізнавати якості кольору, форми, звуків, властивостей голосу); 3) розвиток рухливих явищ (моторика м’язів, вміння керувати власними рухливими діями); 4) розвиток мислення (вміння здійснювати розумові дії, операції різних рівнів складності): репродукція (відтворення) знань на пізнання; на відтворення окремих фактів; на відтворення норм, правил, законів, формул; на відтворення тексту; виконання простих продуктивних розумових операцій на аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, систематизацію, класифікацію, абстрагування; виконання простих продуктивних розумових операцій на трансформацію (переклад, вираз знаків за допомогою слів і навпаки), на інтерпретацію (пояснення значення будь-чого), на індукцію, на дедукцію, на оцінювання.
Формування і вдосконалення вміння конкретизувати здійснюється від наведення пересічного рівня прикладів до вивчення понять, правил, до реконструкції конкретної інформації на основі складного плану, схем, моделей у вигляді оповідання, твору. Уміння моделювати досягається через ускладнення відповідних способів дії – від схематичного відображення з допомогою вчителя, наприклад, будови слова, до побудови моделі, що відтворює структуру мовної системи. Паралельно з опануванням учнями загальнопізнавальних умінь мають розвиватися організаційно-контрольні вміння, що забезпечують контроль особистості за власним пізнавальним процесом від визначення мотиву й мети до одержання результату, також творчі та естетико-етичні.
Отже, проаналізувавши різні підходи щодо застосування диференційованого навчання в методичній науці, ми дійшли висновку,що найбільш ефективними на сьогодні вважають диференціацію за рівнем розумового розвитку та за інтересами. Крім того, щодо реалізації технології диференційованого навчання на практиці було з’ясовано основні переваги диференційованого навчання (можливість більш ефективно працювати з важкими учнями, підвищення рівня самосвідомості, рівня мотивації, посилення інтересу до вивчення предмету, активізація пізнавальної діяльності) і недоліки диференційованого навчання.