Бердянського державного педагогічного університету

ЛІТЕРАТУРА
1. Кондратюк Т. М. Словник сучасного українського сленгу / Т. М. Кондратюк. − Харків : Фоліо, 2006. − 352 с.
2. Agricola Erhard. Wörter und Wendungen. Wörter zum deutschen Sprachgebrauch. – Leipzig : VEB Bibliographisches Institut, 1972. – S. 205-206
3. Küpper Heinz. Wörterduch der deutchen Umgaugssprache. – Stuttgart: Ernst Kbett Verlag für Wissen und Bildung GmbH, 1987. − 959 s.
Катерина Луначевська,
5 курс Інституту філології та соціальних комунікацій.
Наук. керівник: к.пед.н., доц. О. І. Попова
ЕМОЦІЙНО-ОЦІННА ЛЕКСИКА У ТВОРАХ Ю. МУШКЕТИКА
Емоційність як лінгвістичну категорію на різних її рівнях розробляли такі вчені, як Ш. Баллі, Л. Виговський, В. Виноградов, В. фон Гумбольдт, О. Леонтьєв, О. Загорська, З. Фомін, І. Огієнко, О. Потебня, І. Білодід, В. Ващенко, М. Жовтобрюх, В. Чабаненко та ін. Ще на початку 20-х pp. минулого століття відомий філолог Л. Щерба висловив думку про необхідність вивчати емоційні засоби мови, щоб забезпечити сприймання й розуміння мистецтва слова. Воно, як і сама мова, завжди існувало для людини і завдяки їй, а також свідчило про загальну культуру її мовлення. Важливу роль у лінгвостилістичній системі будь-якої мови виконує передусім емоційна лексика, морфологічні та синтаксичні особливості, стилістичні прийоми, фігури та тропи. Тому наша робота і присвячується дослідженню цих засобів емоційності сучасної української мови. Об’єктом дослідження були емоційно-оцінні засоби, виділені в художніх текстах Юрія Мушкетика. Предметом дослідження стало використання емоційно-оцінної лексики у художніх текстах, їх структурне та функціональне висвітлення. Мета роботи – з'ясувати основні види емоційно-оцінної лексики, у процесі реалізації якої розв'язано такі завдання: а) представити лексичний аспект емоційності, зокрема емоційні слова на позначення оцінки; б) дослідити синтаксичний потенціал емоційності.
Емоції – це хвилювання, процес ситуативного переживання, що має для людського організму сигнальне і регулююче значення [4, с. 10]. Емоції – це детерміновані світоглядом, переконаннями й мораллю психічні стани людини, які виражають її оцінне ставлення до життєвих ситуацій, до своєї й чужої діяльності, які відбивають відношення між мотивами і можливістю адекватної їм поведінки суб'єкта. Емоційність – властивість людини, що характеризує зміст, якість і динаміку її емоцій та почуттів [3, с. 126]. У мові є досить засобів для вираження й викликання емоцій, для створення емоційності. Пропущені через мислення й психіку людини, ці засоби відразу ж актуалізуються, стають підсилено виразними. Лексичний шар виступає не тільки засобом пізнання та репрезентації національної картини, а й служить для вираження широкої палітри, емоцій, почуттів, оцінок, усього того, що пов'язане зі сферою емоційно-психічної діяльності людської свідомості. У словнику лінгвістичних термінів Л. Безобразової та М. Степаненка “емоційна лексика” трактується так: “слова, що мають емоційне забарвлення, виражене мовними засобами” [1, с. 10].
До емоційно-оцінної лексики, яка функціонує в художніх текстах Юрія Мушкетика, ми віднесли слова, які за будь-яких стильових умов не втрачають емотивної експресивності, правда, якість оцінного значення інгредієнта, негативного чи позитивного, може залежать від контексту, а також від ситуації мовлення, наприклад: “Я сам захищав демократію мечем, вже недужу й хирляву”; “Дивився поверх голів, посміхався дитинно-наївно”; “Богопротивні Сократові слова вже звили гнізда у вухах сина”; “І не може сказати, що слова філософа порожні, що це плюсклі, струхнявілі всередині горіхи”; “І зміївся сумнів,що хапає не всю ящірку, а тільки її хвоста, котрий лишається в руках” тощо. Якщо існує потреба емоційного вираження думки, автор не задовольняється лише об'єктивно-номінативною функцією слова, а прагне поєднати її з функцією суб'єктивно-оцінною і тому слабо виражений конотативний зміст експресивного слова намагається підсилити. Це досягається за допомогою емфази, афективної суфіксації або використання семантично близьких, але виразно спроможних замінників, що призводить до виникнення емоційно-оцінних синонімів, що створюють синонімічні ряди. Наприклад: говорити – базікати, теревенити, глаголити, зморозити, варнякати тощо.
Таким чином, у сучасній українській мові є досить засобів для вираження й викликання емоцій, які поєднуються з оцінкою мовця. Пропущені через мислення і психіку людини, вони відразу ж актуалізуються, стають підсилено виразними.