Серія: державність україни: історія І сьогодення інформаційний огляд джерел Інтернету

1.2. Міжнародно-правовий та стратегічний аналіз російсько- українського конфлікту
Міжнародно-правовий висновок В.А.Василенка щодо російської агресії наступний: «Україна як держава, потерпіла від агресії, має право вимагати від Росії припинення цієї агресії, виведення окупаційних сил зі своєї території та відшкодування завданих збитків, а також притягнення до відповідальності президента РФ Владіміра Путіна, міністра оборони РФ Сєрґєя Шойгу, міністра закордонних справ РФ Сєрґєя Лаврова та інших як військових злочинців. Сьогодні така постановка питання здається нереалістичною. Але слід пам’ятати, що свого часу поплічники Гітлера, які безкарно чинили злочини агресії проти європейських держав, врешті-решт опинилися на лаві підсудних. Гітлер уник такої долі, покінчивши життя самогубством. Отже, у Владіміра Путіна є вибір.
Агресія Росії: генеза, мета, способи протидії та правові наслідки
21 березня, 2014 Володимир Василенко
http://tyzhden.ua/Politics/105356
Микола Сунгуровський, директор військових програм Центру Разумкова, під час Безпекового форуму в рамках 25-го Економічного форуму у Криниці, (Польща.18 вересня 2015 року) у своїй доповіді «Гібридна війна: уроки російсько-українського конфлікту» зазначив, що назва «гібридна війна» не повною мірою розкриває сутність конфлікту між РФ і Україною, оскільки він покриває широкий клас конфліктів з комплексним використанням нетрадиційних, різнорідних сил і засобів в політичному, воєнному, інформаційному, економічному, енергетичному, гуманітарному просторах. Кожен з таких конфліктів правильніше характеризувати не стільки назвою «гібридний», скільки мірою і формою гібридності. Інші назви російсько-українського конфлікту — таємна, замаскована, прихована, тіньова війна, війна чужими руками, війна керованого хаосу тощо — також є умовно правильними, оскільки характеризують лише окремі його аспекти.
Микола Сунгуровський вважає, що сьогодні існує достатньо доказів агресії Росії проти України. Відчуваючи приниження від програшу в холодній війні, фантомний біль від розпаду СРСР, нездатність ефективно просувати свої неоімперські претензії в існуючому світопорядку, саме Росія кинула відкритий виклик міжнародним нормам, глобальним і регіональним центрам сили в особі США, ЄС, НАТО -
обравши для цього декілька найбільш слабких жертв (Грузію, Україну, Молдову, країни Балкан і Прибалтики),
користуючись купленою підтримкою радикальних політичних сил у розвинених країнах з метою ослаблення їхнього опору,
намагаючись привернути на свій бік країни з авторитарними режимами правління, яким так само, як і Росії, загрожує загальна тенденція демократизації і лібералізації, а в її рамках природне — а не лише нав'язане ззовні — невдоволення народів результатами правління чинних режимів (інша справа, що результатами протестів і революцій користуються треті сили у власних інтересах).
На думку Миколи Сунгуровського будь-яка війна — це вже поразка дипломатії. Гібридна агресія, якщо вже не вдалося їй запобігти дипломатичними та іншими засобами, вимагає асиметричної комплексної реакції, до якої належать:
санкції, здатні переконати агресора в недоцільності продовження агресії;
жорстка, активна оборона, що позбавляє сенсу наступальні дії противника;
дипломатія з акцентом не стільки на пошуку відповідних форматів переговорів, скільки — та насамперед — на змісті переговорних позицій, формуванні контрзаходів і на механізмах впливу на сторони конфлікту;
міжнародна допомога країні-жертві і ізоляція країни-агресора, що позбавляє останню джерел ресурсної, політичної і моральної підтримки;
стабілізація ситуації і консолідація сил усередині країни-жертви на підгрунті підвищення довіри народу до влади, що є похідною від результативності соціальної і економічної політики держави.
З огляду на спектр заходів і ресурсні можливості України, така реакція на агресію має будуватися на широкому залученні представників світової спільноти, для яких норми міжнародного права не є пустим звуком.
У підсумках Микола Сунгуровський зазначає, що аналіз уроків російсько-українського та інших конфліктів, породжених процесами «кольорових революцій», «арабської весни» тощо, якщо відкинути конспірологічні сценарії, наводить на думку, що справжній вибух насильства та його наслідки зумовлені, зокрема, нічим не стриманим прискоренням процесів глобалізації. Сучасні глобальні мережі політичних, торгівельних, господарських, інформаційних зв’язків — за умов лібералізації економічних відносин, взаємопроникнення економік і культур, — дедалі більше перетворюються на ефективні засоби розповсюдження не лише надбань людства, але й економічних, політичних, соціальних потрясінь, кризових явищ та їх наслідків. Це дає нагоду припустити, що:
А. Існуючий світовий порядок дійшов межі, за якою Вестфальська парадигма і побудована на її основі система норм міжнародних відносин виявляються не ефективними — ані з точки зору розвитку, ані з точки зору забезпечення безпеки. Це є справжнім викликом для людства, кризою системи міжнародних відносин і вимагає скоординованого докладання зусиль усіх прогресивних сил.
Б. Претензії на провідну роль якщо не в новому світовому порядку, то принаймні у процесі його побудови, розбіжності по багатьох критеріях (включно з боротьбою за ресурси), є основними причинами протиріч між головними наявними, народжуваними центрами сили і створюваними навколо них коаліціями.
В. Боротьба за «прикордонні» країни вестиметься з використанням всього арсеналу сил і засобів та охоплюватиме практично всі простори регіональної і глобальної безпеки, перетворюючи безпекове середовище на дуже нестабільне і слабо прогнозоване. Дуже складним завданням є прогноз та оцінка синергетичних наслідків такої боротьби як для окремих країн, регіонів, так і для всього світового порядку.
Г. Гібридний характер сучасних конфліктів, не завжди відчутні зв’язки між елементами технології їх ескалації і реалізації, зумовлюють необхідність їх прискіпливого вивчення, всебічного обгрунтування та вжиття негайних змін у структурах і способах застосування систем забезпечення національної, регіональної і глобальної безпеки.
Довідка:
Микола Сунгуровський – етнічний росіянин (народився в 1951 р. в Москві). Директор військових програм Центру імені Олександра Разумкова.
Центр Разумкова - це недержавний аналітичний центр, заснований в 1994 р.
Центр Разумкова об’єднав експертів у галузях економіки, енергетики, права, політології, міжнародних відносин, військової безпеки, земельних відносин, соціології, історії та філософії. У центрі постійно працюють близько 35 осіб і понад 100 — за контрактом. Загальноукраїнські опитування соціологічної служби Центру Разумкова здійснюють понад 300 інтерв’юерів.
Експерти Центру поділяють цінності демократії та верховенства права; захисту прав і свобод людини; відповідальності держави перед суспільством; ефективної державної політики; активної участі громадян у визначенні основних засад і пріоритетів державної політики; демократичного цивільного контролю над військовою сферою; ринкової економіки; дотримання законодавства України і міжнародного права; передбачуваності й надійності України у відносинах з іноземними партнерами.
Юрій Костенко народний депутат України 5-ти скликань у своїй статті від 08 липня 2015 року "АТО" чи "війна"? Міжнародно-правові наслідки» http://vysnovky.com/analytics/politics/2068-ato-chi-viina-mizhnarodno-pravovi-naslidki
стверджує, що не оголошуючи правового стану війни з Росією, Україна сама підриває світовий порядок недоторканності кордонів, установлений після Другої світової війни.
За Юрієм Костенко: термін "АТО", як і вкинутий у суспільний вжиток новий термін "гібридна війна", не дає правової відповіді на запитання, що зараз відбувається в Україні – у контексті анексії Криму та військових дій на Донбасі із застосуванням усіх видів зброї, окрім ядерної. Відтак, не відповідає й на інші, життєво важливі запитання: що, згідно із національною Конституцією та міжнародним правом, повинна робити в цій ситуації Україна, і чого має право вимагати від світової спільноти?
Поняття "АТО" і "збройна агресія" мають свої визначення, що регулюють спосіб поведінки держави в умовах їх ведення, встановлюють перелік відповідальних та передбачають визначену реакцію світової спільноти. Юрій Костенко у своїй публікації розглядає наступні питання: