Бердянського державного педагогічного університету

ЛІТЕРАТУРА
1. Горленко Н. В. Об’єднання Німеччини : характеристика основних етапів / Н. В. Горленко // Наукові праці : наук.-метод. журнал. Історичні науки. – Миколаїв : Видавництво МДГУ імені Петра Могили, 2001. – Т. 32 – Вип. № 19.
2. Коваль М. В. Маловідомі й непрочитані сторінки історії / М. В. Коваль. – К., 1995. – 425 с.
Анастасія Сідєльнікова,
4 курс соціально-гуманітарного факультету.
Наук. керівник: к.філос.н., доц. В. І. Дуденок
СОЦІАЛЬНА ФІЛОСОФІЯ Г. СКОВОРОДИ: У ПОШУКАХ ЛЮДСЬКОГО ЩАСТЯ
Розвиток духовної культури українського народу нерозривно пов'язаний з іменем народного мислителя, педагога, поета і письменника Г. Сковороди. Його діяльність припадає на другу половину XVIII ст. Письменник у своїх творах розвивав цілий комплекс ідей, актуальних не лише для свого часу. Багатогранна філософська й лірична творчість Г. Сковороди – це остання ланка в перехідному періоді від давньої української літератури до нової. Г. Сковорода був всебічно обдарованою людиною-філософом, музикантом, знавцем античності й середньовіччя, володів кількома мовами, постійно вчився, поглиблював свої знання, передаючи їх учням, близьким, знайомим, випадковим слухачам. Мандруючи Україною і світом, письменник цікавився життям, звичаями, мистецтвом, віруваннями інших народів.
Основними дослідженнями творчості Сковороди є праці вчених: “Поетика прози Сковороди” Т. Александровича, “Філософія серця Г. Сковороди і українська ментальність” Т. Бовсунівської, “Г. Сковорода:ідейна спадщина і сучасність” А. Калюжного, низка праць Леоніда Ушкалова. У роботі використано теоретичні праці: Д. Багалія, Ю. Барабаша, Т. Бовсунівської, Л. Гнатюк, В. Горського, І. Іваня, Н. Горбача, М. Кошуби, А. Калюжного, І. Куташа. Філософія Григорія Сковороди не являє собою традиційно строго логічну, чітко категоріально визначену систему знання [2, с. 647]. Філософа не цікавлять усталені філософські й богословські традиції, поняття та принципи. Своє вчення Сковорода розробляє на основі власного світосприймання, відчуття та буття. Тому працям мислителя притаманне складне переплетіння художніх і міфологічних образів, релігійних символік, філософських, природничонаукових, політичних, етичних, релігійних понять, котрі трансформуються крізь авторське світовідчуття. Мислитель передає свій світогляд, власні шукання, особистий досвід осягнення й збагнення мети людського життя і належить до того рідкісного сократівського типу мислителів, чиї особисті переконання збігались зі способом власного життя.
Людина, сенс її життя й діяльності – центральні питання в творчості Сковороди, її можна розглядати як першу в історії української філософської думки концепцію соціальної філософії, оскільки безпосереднім об'єктом досліджень є саме людина в прояві її волі, духу, покликання, “серця”, прагнень, діяльності, праці. Людина аналізується поза історичним простором і часом та люди не народжуються мудрими чи дурнями, добрими чи злими, щедрими чи скупими і не завжди можуть вибрати “сродну” працю в силу соціальних обставин. Ці якості й можливості визначаються системою суспільних відносин, у яких формується й живе людина як продукт суспільства та його член. У центрі філософії Сковороди – питання про щастя людини і шляхи його досягнення. Вчення філософа сповнені високим милосердям і оптимізмом щодо можливості кожної людини досягти щастя і таким чином стати повноправним членом суспільства. Проблематика щастя є дуже важлива для сьогодення. Індивідуальне щастя стає невідємною складовою частиною щасливого суспільства, є основою мирного і справедливого світу.
У Сковороди розуміння щастя має більш глибоке коріння. Сутність щастя він зв'язує з образом життя самої людини. Найбільш повно ця сутність розкривається через вислів Сократа: “…Інший живе для того, щоб їсти, а я – їм для того, щоб жити. …”, – яким Сковорода відкриває свій трактат під назвою “Ікона Алкивіадська” [1, с. 67]. Сам філософ обрав такий образ життя, який з його слів допомагав йому “не жити краще”, а “бути краще”. Прагнення “бути краще” пов'язується з поняттям “чистої совісті”: “краще годину чесно жити, чим поганить цілий день”. Виявляється, ця сутність розкривається через трудову діяльність людини. У Сковороди не всяка праця веде до чесного життя і чистої совісті. У нього праця – це не обов'язок, не борг, не примушення (як суспільство вважає сьогодні), а, навпаки, вільний потяг людини. Процес праці розглядається як насолода і відчуття щастя є незалежним від її результатів. Такій праці Сковорода дає визначення “споріднена”.
Філософська спадщина Г. Сковороди багатогранна. Вона охоплює самі різноманітні аспекти людського життя: науку, релігію, культуру, мистецтво. Цілком природно, що про все написати неможливо, так і у автора роботи немає таких глибоких знань по кожному з напрямів. Однак, що можна однозначно стверджувати, так це те, що всі грані спираються на загальний центральний стрижень, що розглядає проблему природи людини і її призначення.