Бердянського державного педагогічного університету

ЛІТЕРАТУРА
1. Грабовська І. Проблеми та перспективи жінки в сучасній український політиці / І. Грабовська // Слово і час. – 2010. – № 11. – С. 54–59.
2. Жінки в політиці : міжнародний досвід для України / за заг. ред. Я. Свердлюк та С. Оксамитової. – К. : Атіка, 2006. – 272 с.
3. Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. Закон України від 08.09.2005 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 52. – Ст. 561.
4. Як забезпечити гендерну рівність у політиці [Електронний ресурс] // Інформаційний бюлетень Міжнародного центру перспективних досліджень. – 2010. – № 364. – Режим доступу : http://www.pasos.org/content/download.
Євген Гнибіда,
5 курс соціально-гуманітарного факультету.
Наук. керівник: к.іст.н., доцент Т. П. Макаренко
ОХОРОНА ЗДОРОВ’Я В УКРАЇНІ: СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ
Життя і здоров’я людини – це найвищі соціальні цінності держави і суспільства, які мають вагомий вплив на їх розвиток. Здоров’я населення є одним з найважливіших показників рівня соціально-економічного та екологічного благополуччя суспільства, його демографічного, духовно-культурного, політичного, наукового, морального, біологічного та етичного потенціалу. Тому актуальність даної теми зумовлена сучасними умовами розвитку суспільства і держави, в якому охорона здоров’я має винятково велике соціальне значення. Дослідження правового регулювання охорони здоров’я привертали увагу багатьох сучасних науковців. В Україні проблема правового забезпечення права людини на охорону здоров’я, зокрема надання медичної допомоги, недостатньо вивчена, хоча зацікавленість нею науковців і практиків як правників, так і медиків, невпинно зростає. Окремі аспекти права людини на охорону здоров’я вивчалися вченими у галузі охорони здоров’я і медицини – В. Журавель, С. Козуліна, В. Москаленко, В. Якубов’як, І. Сенюта. Мета дослідження полягає в системному аналізі стану дотримання права людини на охорону здоров’я в Україні. У процесі дослідження були використані методи узагальнення, систематизації, класифікації та ін.
Стаття 3 Конституції України проголошує здоров’я людини як одну з найвищих соціальних цінностей держави, а стаття 49 Конституції присвячена охороні здоров'я і медичній допомозі, у якій закріплено право кожного на охорону здоров'я, медичну допомогу і медичне страхування [3]. Тому, Основний Закон є головним джерелом, що регулюює суспільні відносини у сфері охорони здоров'я і створюює правову основу статусу особи у сфері охорони здоров'я. Право на охорону здоров’я детально прописане в Основах законодавства України про охорону здоров’я (Закон України від 19.11.1992 р.). Цей закон є своєрідною підвалиною для всього законодавства про охорону здоров’я. У ст. 6 Основ фактично визначено окремі правомочності досліджуваного права, тобто його зміст [2, с. 10]. Серед законів особливе місце займає Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року, що вперше на такому рівні закріплює низку важливих прав людини у сфері охорони здоров'я, зокрема, право на охорону здоров’я (ст. 283), медичну допомогу (ст. 284), медичну інформацію (ст. 285), медичну таємницю (ст. 286). Право на охорону здоров'я закріплюється та регулюється також окремими нормами адмінстративного, цивільного, трудового та кримінального права.
Однак не зважаючи на досить широку нормативно-правову базу з охорони здоров’я, в Україні існує безліч проблем пов’язаних з даною галуззю. Реальний стан охорони здоров’я в Україні незадовільний. Аналіз усіх показників у цій галузі приводить фахівців до висновку, що в Україні на сьогодні немає ефективної системи охорони здоров’я та якісного надання медичної допомоги. Українська медицина перебуває у стані перманентної кризи, що триває вже понад десять років. За роки незалежності зроблені спроби домогтися змін на краще в системі охорони здоров’я України, проте ці заходи були здебільшого спрямовані на зміну міністрів охорони здоров’я, структурні зміни у самому міністерстві, але оминалось найважливіше – здоров’я окремої людини і якість медичної допомоги. Недоліком правової системи у галузі медичної допомоги є те, що немає відповідного систематизованого законодавчого акта. Прийняття Медичного кодексу сприяло б регламентації відносин між медиками і пацієнтами, професійних відносин медиків між собою, з адміністрацією закладу охорони здоров’я і державними органами, а також морально-етичних відносин у сфері охорони здоров’я. Окрім запровадження єдиного систематизованого законодавчого акта, необхідно ввести загальнообов’язкове державне медичне страхування. Впровадження в Україні страхової медицини дозволить усім працювати в однакових умовах через гарантовані медичні послуги, стимулюватиме здорову конкуренцію у сфері охорони здоров’я. А головне те, що, врешті-решт, сформується новий характер відносин між лікарем і хворим: у центрі опиниться пацієнт і його здоров’я. Однак, і в питанні страхування на сьогоднішній день існує багато проблемних питань: економічна незацікавленість суб’єктів охорони здоров’я у розвитку медичного страхування, нерозвиненість інфраструктури страхового ринку, відсутність попиту на послуги страхових компаній і, найголовніше, механізм існування медичного страхування без відповідних фінансово-економічних передумов [1].
Таким чином, діяльність галузі охорони здоров'я в Україні, на нашу думку, має зосереджується на: здійсненні заходів щодо оптимізації закладів охорони здоров′я з пріоритетним розвитком первинної медико-санітарної допомоги на принципах сімейної медицини, подальшому впровадженні стаціонарозамінних форм медичної допомоги; поліпшенні кадрової ситуації в закладах охорони здоров'я, в першу чергу, в сільській місцевості; виконанні національних, державних і галузевих програм з охорони здоров'я; удосконаленні спеціалізованих видів медичної допомоги, впровадженні сучасних досягнень медичної науки і практики. Проаналізувавши нормативно-правову базу охорони здоров’я в Україні констатуємо доволі високий рівень нормативного регламентування змісту даної галузі права. Реалізація широкого спектру правомочностей, а також введення загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування може забезпечити ефективність та реальність функціонування права на охорону здоров’я в Україні. Тому справа за належною організацією та фінансуванням вітчизняної системи охорони здоров’я.