Features of the development of modern science in the pandemic’s era: collection of scientific papers «scientia» with Proceedings of the I international Scientific and Theoretical Conference (Vol. 1)

«Країни, які не вийдуть у космос, у майбутньому не матимуть права голосу на 
Землі».
[11], [16] 
Першим кроком стали успіхи Туреччини у розвитку технології безпілотних літальних 
апаратів, Туреччина, як і раніше, покладається на імпорт іноземних технологій, але 
сподівається досягти абсолютної технологічної незалежності. Турецьке Космічне 
Агентство тісно співпрацює з двома найбільш передовими науково-дослідними 
інститутами Туреччини – TÜBİTAK та GUHEM. Ердоган оголосив, що Туреччина 
відправить на орбіту перший супутник власного виробництва у 2022 році, а у 2023 турки 
хочуть відправити безпілотний корабель на поверхню Місяця. В основі всіх цих планів є 
доступ до дешевої енергії. [15], [18] 
Через територію Туреччини вже проходять кілька трубопроводів, важливих для 
енергетичної безпеки Європи. Також, минулого року вони виявили на шельфі Чорного моря 
540 мільярдів кубометрів природного газу, що дозволить зменшити долю імпорту 
енергоносії та зменшити економічну вразливість. [6] 
Наявність сильного флоту, своєю чергою, дозволить Туреччині проєктувати силу на 
велику територію, включаючи захист власних та спірних нафтових й газових родовищ. 
Саме відкриття вуглеводнів на турецькій периферії має одне з ключових значень для 
функціонування та розширення її військово-морського флоту, у стратегічному мисленні 
турецьких військових та деяких політичних кіл домінує військово-морська стратегія 
Туреччини, або «блакитна батьківщина». Ідея передбачає турецьке панування над водами 
Середземного моря та відновлення в цьому регіоні переваги, яку колись мала Османська 
Імперія. Однак, попри розвиток власних можливостей Туреччина, як і раніше, обмежена у 
своїх діях. Військово-морський флот Туреччини більше ніж у її головного конкурента 
Греції, але спільні навчання Греції, Франції, Італії, Єгипту і навіть Ізраїлю показують, що 
баланс сил не визначено.
Туреччина також хоче створити власну систему атомних електростанцій, перша має 
бути побудована на півдні Туреччини, це стане першим кроком на шляху до кінцевої мети 
Туреччини, володіння власною ядерною зброєю. Як зазначив Ердоган, про те що 
несправедливо, що кілька країн, які мають ядерну зброю, диктують іншим правила гри: 
«У 
кількох країн є ракети з ядерними боєголовками, жодна і дві, але вони кажуть нам, що для 
нас вони недоступні, і цього я прийняти не можу». 
Тобто, можна впевнено сказати, що 
рано чи пізно Туреччина все одно спробує заволодіти ядерною зброєю. [16] 
Одна з головних цілей Туреччини – стати військово-технологічною та економічною 
державою світового масштабу, проте її плани перетворення на наддержаву потребують 

---

Features of the development of modern science in the pandemic’s era | Volume 1
.
82
постійного фінансування, а турецька економіка перебуває у турбулентному стані. 
Обмінний курс турецької ліри вже давно б'є негативні рекорди, у спробі утримати свою 
валюту на плаву уряд втратив майже половину валютних резервів, які у нього були на 
початку 2020 року, а найбільші банки країни перебувають на межі банкрутства, це велика 
проблема для Ердогана та всієї партії Партія справедливості та розвитку. 
2023 рік має стати для Туреччини великим, це рік сторіччя незалежності Турецької 
держави та рік парламентських виборів, на яких ПСР сподівається на легку перемогу. 
Партія розраховувала здійснити це шляхом реалізації завдань, вперше представлених у 
2013 році як план бачення «2023». Однак план передбачав збільшення річного експорту до 
500 мільярдів доларів, але його кількість ледве досягла половини цього обсягу. Також 
планувалося, що ВВП на душу населення до 2023 року підвищиться з 12 500 до 25 000 
доларів, проте зараз він складає близько 10 000 доларів на душу населення. У результаті 
план партії, що економіка увійде до десяти найбільших економік світу, з вітчизняною 
промисловістю світового класу і внутрішнім ВВП у 2,6 трильйона доларів з тріском 
провалився. [10], [17] 
Можемо припустити, що парламентські вибори у 2023 році стануть для партії 
Ердогана справжнім випробуванням. Донедавна ПСР користувалася більш ніж 50% 
підтримкою, а тепер опитування показують, що Республіканська народна партія (РНП), 
заснована Ататюрком, дедалі більше наближається до ПСР. [13] Тобто, до виборів, 
пріоритетом для нинішнього турецького уряду буде економічне виживання, це пояснює 
нещодавні зміни дипломатичних настроїв Анкари. Побоюючись санкцій ЄС, Туреччина 
відкрита для переговорів із Грецією щодо демаркаційних ліній у Середземному морі у 
зв'язку із бурінням свердловин. Також Ердоган змінив тональність стосовно Франції, хоча 
в якийсь момент назвав Еммануеля Макрона «бандитом». [14] 
Міністерство закордонних справ Туреччини висловило готовність Туреччини 
обговорити розбіжність інтересів з питань Сирії, Лівії та східного Середземномор’я в 
цілому. Туреччина також робить аналогічні кроки щодо Єгипту та США. [1] Ердоган 
усвідомлює внутрішні проблеми, викликані фінансовою кризою, і намагається пом'якшити 
міжнародний імідж Туреччини, принаймні, до його переобрання чи заміщення у 2023 році, 
навіть з урахуванням політичних, стратегічних та фінансових обмежень. 4Попри 
суперечливі правління, Ердоган вплинув на те, як багато турків бачать майбутнє своєї 
країни. Його ревізіонізм щодо світогляду Туреччини як висхідної світової держави 
викликає у громадян країни сильний відгук у всьому спектрі політичного життя, хоча 
іноземні аналітики поки не відносять Туреччину до сучасних і великих держав, турецькі 
політичні лідери та чиновники не сумніваються в тому, що їхня країна має довгостроковий 
потенціал для становлення як незалежний центр сили, що має вирішальне значення на 
Близькому Сході й можливо навіть за його межами. [8] 
Немає сумнівів у тому, що Туреччина стоїть на шляху до підвищення своєї значущості 
на міжнародній арені, але цей шлях буде нелегким, і призведе до численних розбіжностей. 
Проте Анкара, безперечно, захоче самостійно вирішувати свою долю.