Бердянського державного педагогічного університету

ЛІТЕРАТУРА
1. Кунин А. В. Англо-русский фразеологический словарь / А. В. Кунин. – 6-е изд., стереотип. – М. : Рус. яз. – Медиа, 2005. – 501 с.
Юлія Бєлікова,
5 курс Інституту філології та соціальних комунікацій.
Наук. керівник: к.філол.н., доц. Н. В. Павлик
ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ОПИСУ ЯК ОДНОГО З ТИПІВ КОМПОЗИЦІЙНО-МОВЛЕННЄВИХ ФОРМ У ПРОЗІ М. КОЦЮБИНСЬКОГО
Кожному типу текстів притаманна певна композиційно-мовленнєва форма викладу, яка об’єднує такі структурні елементи, як об’єкт мовлення, комунікативну спрямованість та вербальні засоби вираження. Традиційно функціональні типи мовлення витлумачуються як способи викладу змістово-фактуального матеріалу, що співвідносяться з процесом, дією, предметом, подією, почуттями тощо. Виділяють три основні мовленнєві форми, які характеризуються певною структурою і змістовим наповненням: опис, розповідь і роздум. Аналіз лінгвістичної літератури засвідчив, що на сьогодні цілковитої єдності думок щодо сутності функціональних типів мовлення, їх визначення і класифікації не існує, що зумовлює актуальність наукової роботи. Метою статті є з’ясування природи опису як одного з основних типів викладу в художньому тексті, зокрема прозі Михайла Коцюбинського, та розкриття внутрішньотекстового навантаження мовних одиниць, що його наповнюють. У процесі аналізу застосовувались метод лінгвістичного опису мовних фактів та семантико-стилістичний метод.
Опис визначається як композиційно-мовленнєва форма, що характеризується послідовністю відтворення логічних зв’язків між явищами, поняттями, фіксацією зорових спостережень, об’єктивністю викладу тощо [1, с. 115]. Метою опису є зображення низки ознак осіб, явищ, предметів, подій, місцевості та ін., відібраних автором у залежності від задуму та прагматичної настанови висловлювання. У лінгвістичній літературі виділяють такі види опису, як антропоморфні, пов’язані з характеристикою людини, предметні, просторово-часові (пейзаж, інтер’єр тощо) (Т. Насалевич); подієві, пов’язані з описом подій (Г. Солганик). Деякі вчені (О. Калінюк) виділяють опис персонажа (портрет), опис відкритого простору (пейзаж), опис закритого простору (інтер’єр). Крім цього, традиційним є поділ описів на статичні й динамічні.
У художньому описі переважає суб’єктивне сприйняття автора, його настрій, думки. Мета такого опису – створити образне, яскраве враження про предмет, викликати в читача певне ставлення до нього. У проаналізованих творах М. Коцюбинського переважають портрет і пейзаж, де портрет – це словесний перелік зовнішніх рис людини, вигляду її обличчя, фігури, одягу тощо [2, с. 136], наприклад: “…Прокіп виріс і навіть постарів. Він стояв перед нею і говорив, а вона оглядала його широкі плечі, спокійне лице, на якому несподівано якось виросла борода і осіла чоловіча повага. Їй здавалось, що його сірі, трохи холодні очі дивились не так на неї, а всередину, в себе, і через те слова були міцні та повні, наче добре зерно…” [3, с. 38]; пейзаж – образ природи, який допомагає розкрити емоційний стан героя або показати просторову організацію дій [2, с. 136], наприклад: “Ідуть дощі… Плачуть голі дерева, плачуть солом'яні стріхи, вмивається сльозами убога земля і не знає, коли осміхнеться. Сірі дні зміняють темнії ночі. Де небо? Де сонце? Міріади дрібних крапель, мов умерлі надії, що знялись занадто високо, спадають додолу і пливуть, змішані з землею, брудними потоками...” [3, с. 30].
У художній текст описи вводяться за допомогою різноманітних лексичних засобів, переважно дієслів із значенням руху і переміщення в просторі, а також сприйняття і уявлення.Опис, зокрема портрет, який пов'язаний з перерахуванням ознак, є номінативним і завжди оцінним. Тому актуальним є використання іменників та якісних прикметників. Серед іменників переважає конкретна лексика, а з-поміж прикметників особливе смислове навантаження припадає на дескриптивні (описові) та кваліфікативні (оцінні) прикметники. Характерною особливістю досліджуваних описів є використання дієслів, які вказують на стан предмета чи явища в момент спостереження за ним і підкреслюють відсутність часового плану. Оскільки завдання опису полягає в яскравому й образному відтворенні образу, то цілком логічним є використання виражальних засобів мови, серед яких найуживанішими є епітети, порівняння, емоційно забарвлена лексика, метафори тощо. Отже, опис – це композиційно-мовленнєва форма, у якій розкриваються ознаки осіб, предметів, явищ, подій, місцевості тощо та відтворюються логічні зв’язки між ними. За тематикою виділяють описи антропоморфні, пов’язані з характеристикою людини, предметні, просторово-часові (пейзаж, інтер’єр тощо), подієві та ін.